В документі окреслено комплексне бачення формування нацбезпеки у всіх її вимірах з урахуванням членства країни в НАТО та ЄС. Стратегія набирала чинності з моменту її схвалення президентом і замінить попередню, що була створена 2014 року.

У частині під назвою «Середовище безпеки» наголошується, що воно характеризується «непевністю і непередбачуваністю». Причиною цього автори Стратегії вказують руйнацію існуючого ладу через «недотримання норм міжнародного права».

Серед зростаючої кількості загроз та викликів для безпеки різного характеру найсерйознішу, згідно з документом, становить «неоімперська політика влади Російської Федерації, що реалізовується також з використанням військової сили». Агресія проти Грузії, незаконна анексія Криму та дії на сході України названо етапами, що «порушили базові принципи міжнародного права та основи системи європейської безпеки».

Серед аргументів зарахування Росії до найбільших загроз аналітики згадують такі чинники: інтенсивна розбудова наступального військового потенціалу (в тому числі на західному стратегічному напрямку), розвиток систем протиповітряної та протиракетної оборони, зокрема в регіоні Балтійського моря, в тому числі в Калінінградській області (безпосередньо межує з Польщею), проведення широкомасштабних військових навчань з відпрацюванням сценаріїв ймовірного конфлікту з державами — членами НАТО, швидке перекидання великих військових угруповань та готовність застосування ядерної зброї.

Серед інших елементів, що становлять небезпеку з боку Москви, названо дії Кремля гібридного характеру, що несуть ризик вибуху конфлікту. Не менш небезпечними Стратегія визначає також різновекторні й комплексні дії РФ із використанням невійськових засобів — кібератаки, дезінформаційні кампанії — «з метою дестабілізації структур західних держав і суспільств».

У Варшаві переконані, що, керуючись метою «відновлення своїх імперських позицій та сфер впливу», Росія і надалі продовжуватиме політику, спрямовану «на підрив існуючого міжнародного порядку, що базується на міжнародному праві».

Небезпеку з боку північної сусідки для усіх країн Центральної Європи і Балканського регіону розробники Стратегії вбачають у домінуванні на їхніх енергетичних ринках поставок газу і нафти з РФ. На думку авторів документа, потенційно небезпечним є і побудова нових газопроводів (таких як «Північний потік-2»). Ці проекти, вважають польські аналітики, спрямовані на поглиблення залежності країн Центральноєвропейського регіону від енергоносіїв «зі сходу», що несе ризик використання поставок газу як інструменту політичного тиску.

Враховуючи всі ці виклики, загрози та небезпеки, в документі підсумовується, що основним чинником формування безпеки Польщі «є її міцна інтеграція в трансатлантичні та європейські структури».