На ньому було створено на базі УГС першу справжню політичну партію, партію антикомуністичного, антиімперського спрямування у ще існуючій радянській, комуністичній Україні. Дванадцятеро провідних діячів УГС, які в березні перемогли у своїх округах на перших демократичних виборах до Верховної Ради України, стали представниками Української Республіканської партії в парламенті. Це було щось незвичайне – адже досі Верховна Рада обиралася виключно від "блоку комуністів і безпартійних".
У незабутній день 15 травня, що став початком роботи новообраної Верховної Ради – днем народження постійно діючого парламенту, за столами реєстрації нам вручали посвідчення народного депутата.
Коли я прихилився до столу, шукаючи своє прізвище у списку, почув, як хтось приємно звертається до мене:
– Вітаю вас із початком роботи у Верховній Раді!
Повертаючись, простягаю руку назустріч – і бачу перед собою прекрасну жінку в світло-бірюзовому платті з ідеальною зачіскою, якій дуже пасував елемент сивини, й елегантно підфарбованими губами. Розумію, що опинився, швидше, випадково, перед Головою Президії Верховної Ради УРСР Валентиною Шевченко. А ще зовсім свіже в пам'яті 19 лютого 1989 року, коли ми з Миколою Горбалем і ще кількома активістами УГС перед пам'ятником Леніну на площі Жовтневої революції вели відчайдушну агітацію проти обрання народними депутатами СРСР В. Щербицького, В. Шевченко, К. Масика і В. Згурського. І підполковник Шапошник кричав на мене: "Гражданин Шевченко, мы вас предупреждаем: если вы не прекратите антисоветскую агитацию, то будете отправлены туда, откуда недавно возвратились!". Тоді нас – зухвальців – не зачепили тільки тому, що наступного дня, 20 лютого, був запланований візит до Києва головного перебудовника М. Горбачова.
Ми, обидва Шевченки – один з екстремістів, друга з комуністів, – дотрималися дипломатичного етикету, потиснули одне одному руки, і я взявся до розпису за присутність на сесії.
Коли ж узяв до рук новеньке депутатське посвідчення, бачу видрукуваний напис у ньому: "Товариш Шевченко Олесь Євгенович". Моментально з бридливістю повернув посвідчення реєстраторці: "Заберіть це, я їм не товариш. Я член Української Республіканської партії".
І – о, диво – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!
Маю тепер цю суперунікальну історичну пам'ятку.
Промине два місяці, і Верховна Рада прийме 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет України, в якій будуть втілені основні положення політичної програми УГС-УРП.
А в жовтні я двічі приносив на засідання Президії Верховної Ради заяву з проханням зареєструвати Українську Республіканську партію – тоді ще Міністерство юстиції цим не займалося. І ось нарешті 5 листопада 1990 року мені вдалося вмовити Івана Степановича Плюща включити розгляд нашої заяви до порядку денного Президії. "Ну давайте зареєструємо, скільки ж Олесь буде до нас ходити", – сказав мудрий Іван Плющ. І Президія, в якій більшість була не наша, проголосувала!
Олесь ШЕВЧЕНКО.
