Анатолій ТКАЧУК, народний депутат першого скликання (на знімку) (зі спогадів у Фейсбуці).
30 років тому я приїхав з Хмельницького як молодий народний депутат, обраний у мажоритарному окрузі. 15 травня склав присягу.
Десь 14-15 травня 1990 року всі народні депутати Української РСР, які зібрались на свою першу сесію, отримали пакет підготовлених проектів документів, один із яких називався Декларація про державний суверенітет Української РСР, розроблений ЦК Компартії України.
Тепер це, може, й видається дивно, оскільки комуністи й досі вважають проголошення Незалежності України великою помилкою, яка має бути виправленою, але тоді Компартія бачила тенденції, які стрімко розвивались у республіках СРСР, щодо набуття та розширення суверенітету. Особливо показовою була ситуація в Прибалтиці, де розмови про республіканський «госпрозрахунок» перетворились на прагнення відновлення державної незалежності. Національно-демократичні рухи в цих республіках досить швидко поширювали «синдром незалежності» і в місцевих компартіях.
Кандидати в народні депутати Української РСР під час виборчої кампанії в більшій чи меншій мірі говорили також про необхідність розширення суверенітету України, хоча про незалежність поки що не йшлося. Комуністи розуміли — це, поки що. Саме тому було запропоновано такий проект «декларації про суверенітет», де суверенітетом практично і не пахло. Через слово в цьому проекті йшлося про Радянський Союз, а не про Україну. Але жодної партійної дисципліни не вистачило для того, аби відразу проголосувати запропонований законопроект, проігнорувавши плани некомуністичної меншості. Ми, у свою чергу, намагалися закласти у проект максимум самостійності для України. Тому фактично нав’язали затяжний процес обговорення цього важливого питання. А втягування у процес означає багато. Поступово навіть ті, хто ні сном ні духом не думав про жоден суверенітет, але хотів якихось змін або не хотів виглядати повним невігласом на тлі молодих «демократів», включалися в обговорення, а, відтак, творення нового тексту набувало справжньої, а не бутафорської Декларації.
Важливо сказати, що базовий текст проекту, який було покладено в основу обговорення на Комісії з питань державного суверенітету, з’явився в номері Василя Червонія у готелі «Україна» (нинішній «Прем’єр-палас»). Саме там значна частина членів комісії (я, Василь Червоній, Михайло Косів, Михайло Горинь, Левко Горохівський) щовечора обговорювала різні варіанти тексту, зокрема й текст проекту Сергія Головатого, і поступово наближалась до того, який було внесено цими депутатами на комісію і покладено в основу обговорення.
Коли вже практично готовий, багато разів обговорений та проголосований у різних варіантах текст, підготовлений Комісією з питань державного суверенітету, було вирішено готувати до остаточного голосування, в процес було введено Комісію з питань законодавства та законності. Кілька вечорів дві комісії у повному складі до ночі відпрацьовували остаточний текст. У тому, який мав бути поставленим на голосування 16 липня, вже не було й згадки про Радянський Союз, а юридичний зміст Декларації про державний суверенітет свідчив, що це однозначне проголошення державної незалежності України.
Варто згадати, що в ті часи привид Союзного Договору ще остаточно не зник з горизонту, тому дуже багато пропозицій до проекту Декларації містили положення про необхідність включення до тексту норми про Союзний Договір. В останній вечір, під час відпрацювання остаточного тексту, комітет так і не міг дійти згоди щодо форми включення питання Союзного Договору, і уже десь після 10-ї вечора я запропонував в проекті обридлий усім «Союзний Договір», як власну назву, замінити поняттям «союзний договір» з малих літер.
На мій погляд, така конструкція мала б задовольнити всіх, комуністи могли б вважати, що таким чином вони відстояли майбутній новий Союзний Договір, а націонал-демократи стверджувати, що під «союзним договором» з малої букви розуміється будь-який договір із будь-якими суб’єктами.
Проте професор Василенко, який також був на нашому засіданні, переконав і мене також, що навіть такої формули писати не потрібно, краще зробити ще більш нейтральну формулу про міжнародні договори, і моя пропозиція до тексту проекту не потрапила. Однак у залі проблема «Союзного/союзного» договору не зникла. Жодна пропозиція не набирала потрібного результату, і тоді голова Комісії з питань законодавства і законності озвучив вечірню пропозицію щодо союзного договору з малої букви, яка й була прийнята Верховною Радою.
Комуністичний проект Декларації про державний суверенітет Української РСР перетворився на реальний документ, який став наріжним каменем української Незалежності — Декларацію про державний суверенітет України, де замість «великого і могутнього СССР» залишилось одне слово про «союз» з маленької літери.
