Нині в дедалі більшій кількості федеральних земель діти повертаються за парти і… не без проблем.
Вони «вимальовувалися» уже з перших днів навчання дистанційно: шкільну програму ніхто не скасовував, тому довелося її освоювати вдома і… з батьками. Уроки, які вчителі проводили в системі онлайн, були швидше винятком, ніж системою. Здебільшого, і в кращому разі, один раз на тиждень вчителі надсилали учням завдання.
Якщо в сім’ї один школяр, то хоч і складно, але подолати шлях домашнього навчання було можливо. А от коли дітей двоє-троє, і вони, звісно, навчаються у різних класах, то навчання на карантині перетворювалося на катастрофу, яку не посвяченим у тонкощі шкільної науки важко навіть уявити. Особливо, якщо батьки продовжували працювати.
Але випробування карантином завершується. У зв’язку з цим школи запровадили правила, з якими батьки зобов’язані ознайомитися і поставити під ними свій підпис. Без цього дитину в школу не пустять.
Тож за правилами: діти навчатимуться у групах по дев’ять осіб з трьох основних предметів: математика, німецька та англійська мови. Перед входом у приміщення вони мають продезінфікувати руки. Всі двері в школі будуть відчинені, щоб зайвий раз не торкатися ручок. Уроки фізкультури скасовуються. Усі підлоги розділили на квадрати липучими стрічками, щоб учні не наближалися одне до одного менше, ніж на два метри. Спеціальний учитель стежитиме, аби дистанція не порушувалася, а діти не обнімалися і не тиснули одне одному руки, що заведено в тутешніх школах. Щоперерви всі мають дисципліновано помити руки у вбиральні.
Уроки відбуватимуться у класах з відчиненими вікнами, жодних особистих речей і шкільних матеріалів у школі більше залишати не можна. Але дозволено приносити з собою мобільні телефони, що досі було суворо заборонено. А якщо хтось не дотримуватиметься цих правил, то школа залишає за собою право відсторонити порушників від занять.
Результат від запровадження таких правил не забарився: виник брак не лише відповідних приміщень, а й учителів. Особливо, якщо враховувати, що і раніше їх було недостатньо, а серед тих, хто працює, чимало людей із хронічними захворюваннями чи похилого віку, які належать до групи ризику, тож мають залишатися вдома.
У такій ситуації школи змушені шукати вихід та самотужки вирішувати, як і коли саме діти навчатимуться: тижнями чи на погодинній основі, у першій половині дня чи в другій? Та запропонувати розклад уроків. Батьки скаржаться, що їхні діти інколи мають іти до школи на півдня, інколи — на цілий день, а буває, що на півтори години.
Так пандемія виявила величезні діри у функціонуванні системи освіти, яка за серйозного збою поринула в хаос. Утім, у суспільстві вже давно тривають дискусії про те, що німецька система середньої освіти дрейфує без керма та вітрил, а кожен навчальний заклад пише правила сам для себе.
Тутешні політики за нагоди люблять повторювати, що після пандемії суспільство житиме по-іншому. Цікаво, чи це стосуватиметься і системи освіти?
Берлін.
