У Всесвітній день вишиванки працівники виконавчого апарату Рівненської обласної ради поділилися історіями своїх родин, які пов’язані із сакральним для кожного українця символом — вишитою сорочкою. Збираючи ці особисті розповіді, ми навіть не сподівалися, які сторінки минулого нам відкриються...
Історія перша. Орнамент через покоління
Між цими двома світлинами — історія однієї родини тривалістю у понад 70 років. На першій — 35-річна рівнянка Ольга Козак у сорочці, яку вишила власноруч. Це бабуся керуючого справами виконавчого апарату Рівненської обласної ради — керівника секретаріату Богдана Сологуба. Фото зроблене в одному із салонів Рівного у 50-х роках минулого століття. На іншій — його 16-річна донька Софія (на знімках). Вишитий родинний раритет, якому незабаром виповниться сотня років, якраз прийшовся за розміром сучасній дівчині.
«Коли ми віднайшли цю вишиванку, то були вражені, наскільки добре вона збереглася. Для моєї доньки, яка належить до сучасного покоління Z, дуже зворушливо одягнути річ, яка несе в собі цілий пласт історії нашої сім’ї.
Це особливі глибокі відчуття!» — каже Богдан Сологуб. У родині Сологубів і в радянські часи дітей виховували в національних традиціях. Його батько Остап навіть до піонерського табору їздив у вишиванці, одягав її, граючи з однолітками у футбол. Щонеділі до церкви вся родина обов’язково йшла у вишиванках.
А на цій фотографії — донька начальниці відділу документообігу та роботи зі зверненнями громадян Галини Кононенко — Олександра (на знімку). На дівчині камізелька, яку бісером вишила її прапрабабуся Ксенія для своєї доньки Гликерії. Річ направду дивовижної краси: на чорному оксамиті — яскравий квітковий орнамент, який анітрохи не зблід за свій довгий вік.
«Це єдина річ, яка залишилася від бабусі та прабабусі і яка привідкриває історію нашої сім’ї, тому є дуже цінною для нас, — розповідає Галина Кононенко. — А історія ця трагічна. Мою прабабусю та її чоловіка, які були заможними селянами і господарювали в селі Тростянець, неподалік відомого урочища Гутвин, що на Костопільщині, комуністична влада заслала на Воркуту. У засланні прабабуся побувала двічі: вперше — після так званого розкуркулення, а вдруге — через патріотичні погляди свого сина, який був в УПА».
Історія друга. Сімейна скарбниця
У колекції заступника голови обласної ради Олексія Бучинського — майже два десятки вишитих сорочок та картин. Чверть їх вишила його бабуся Наталя. Чоловік вважає ці роботи родинним скарбом.
Пані Наталія родом із села Олександрія нині Рівненського району. Найскладнішими для її сім’ї були роки Другої світової війни. В бою поблизу села Посягва загинув голова родини, прадідусь Іларіон. Оскільки воював за незалежність України в лавах УПА, у жовтні 1947 року його овдовілу дружину та восьмирічну Наталку в рамках каральної операції «Захід» примусово вивезли до Західного Сибіру, а все майно на Рівненщині реквізували.
Саме в морозних лісах поблизу Омська в маленької Наталії формується хист до української вишивки. На чужині дівчина створює свою першу сорочку. На фото 1951 року — тринадцятирічна Наталія у вишиванці, яку створила власноруч (на знімку). З того часу вона створила хрестиком майже сотню традиційних українських сорочок та картин. Серед них — одна з перших вишиванок Олексія Бучинського. Сорочка створена жінкою уже в Рівному, в незалежній Україні.
Юлія ВАСИЛЕНКО-СЛОБОДЕНЮК, керівник прес-служби Рівненської обласної ради.
Фото із сімейних архівів.
