У сучасній моделі державного управління дедалі частіше здійснюється залучення приватного бізнесу для розв’язання суспільно значимих завдань. Це, зокрема, характерно і для загальнодержавного рівня державного управління, і для місцевого.
Уряд вкотре продовжив термін карантину в Україні так і не сформувавши чіткого та достатнього переліку кроків щодо підтримки економіки. Але без економіки, що працює, рятувати життя дуже скоро стане важко.
Основна помилка, якої дуже легко припуститися і якої в жодному разі не можна собі дозволити, — вважати, що після карантину все «повернеться на круги своя»: бізнес працюватиме, товари та послуги будуть затребувані споживачами, а всі взаємозв’язки та ланцюги постачання відновляться. Це хибна думка — пандемія вже змінила світ, змінюються ринки. У деяких секторах трансформації вже очевидні, а в деяких для їх вияву потрібно значно більше часу.
Структурні зрушення у світовій економічній та фінансовій архітектурі, фінансова нестабільність національних ринків, що поширюється у регіональному і світовому масштабі та має і циклічний, і епізодичний характер, призводять до порушення фінансової рівноваги підприємств. Пошук відповідей на питання забезпечення належного рівня фінансової стійкості та фінансової стабільності вітчизняних виробників є пріоритетним завданням не тільки для науковців, а й для керівників підприємств та економічної політики держави.
Витрати праці як складової собівартості і в промисловості, і в сільському господарстві повинні значно повніше та ефективніше відшкодовуватися в кризові періоди і в цьому зв’язку є цікавим, на думку автора, визначення доцільності виплати заробітної плати військовим строкової служби за рахунок українських підприємств.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком військовозобов’язаних українців. Такий порядок регламентований ст. 65 Конституції та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Складовою частиною військового обов’язку є перебування на обліку у військкоматі та строкова служба в армії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. № 587 громадянам України, які призвані на строкову військову службу, починаючи з осіннього призову 2015 року здійснюється виплата грошової допомоги у розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених на 1 січня поточного року, крім того, за громадянами, які офіційно працевлаштовані, зберігається робоче місце на час служби та середньомісячна заробітна плата.
Строкова військова служба — встановлений законом обов’язок населення несення військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства, та здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для підготовки до захисту своєї держави, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, Національної гвардії, Прикордонної служби та Державної спецслужби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями строкової служби.
Зі шкільної лави ми знаємо, що захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян нашої країни. А одна зі складових військового обов’язку — проходження строкової військової служби (ч. 3 cт. 1 і ч. 6 ст. 2 Закону № 2232).
Якщо звернутися до п. 3 ч. 1 cт. 36 КЗпП, то можна дійти висновку, що призов або вступ працівника на військову службу в загальному випадку є підставою для припинення з ним трудового договору.
Проте в окремих випадках, перелічених у ч. 3 cт. 119 КЗпП, за військовослужбовцем зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.
Крім цього, ця стаття закону зобов’язує роботодавця зберігати місце роботи, посаду та середній заробіток за працівниками, які призвані на строкову військову службу під час дії особливого періоду. Про це ж свідчить і ч. 2
ст. 39 Закону № 2232.
Зберігати таке місце роботи потрібно відповідно до закону на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення громадянина з військової служби.
Визначення особливого періоду надано в Законах України «Про оборону України» від 06.12.91 p. № 1932-ХІІ та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. № 3543-XII.
Міноборони переконано, що особливий період діє і зараз. Так, у листі від 01.10.2015 р. № 322/2/8417 військове відомство зазначило, що особливий період настав в Україні з моменту видання Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014.
Скасування особливого періоду повинно бути проведено окремим указом про демобілізацію після стабілізації ситуації на сході України. На сьогодні «скасовуючого» указу, про який ідеться в цьому листі, немає. Тому особливий період продовжує діяти, що підтверджено листами Міноборони від 18.10.2016 р., № 322/2/6917 та від 20.10.2016 р. № 316/1/9036II.
Оскільки так роботодавець зобов’язаний забезпечити реалізацію гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП щодо працівників, призваних на строкову військову службу, аж до закінчення особливого періоду або до дня їх фактичного звільнення з військової служби.
Зазначений пакет гарантій повинні надавати строковикам підприємства, установи та організації, фермерські господарства, сільгоспкооперативи і фізособи-підприємці. Тобто ніхто з перелічених категорій роботодавців не має права звільнити працівника, призваного на строкову службу, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Щоб робоче місце воїна під час його служби не пустувало, можна прийняти на роботу за строковим трудовим договором іншого громадянина — «замінника». Тільки-но наш воїн повернеться з армії, працівник-«замінник» автоматично буде звільнений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Але з урахуванням того, що на військову службу призивають молодь, підприємству недоцільно готувати так званого замінника фахово, якого через рік чи півтора необхідно звільнити.
Середній заробіток армійцю необхідно виплачувати так само, як відбувається виплата звичайної зарплати, тобто у строки, встановлені в колективному договорі, з урахуванням вимог cт. 115 КЗпП для її виплати.
Нараховані «солдату підприємства» суми доводиться виплачувати за рахунок власних коштів без їх подальшої компенсації з бюджету.
Таким чином, підприємства повинні нести вагомі витрати ще на заробітну плату строковика, який не бере участі у визволенні ОРДЛО та невідомо наскільки якісно опановує військову справу, а також «заміннику».
Але головне при цьому — підприємство не має жодних гарантій щодо повернення строковика на своє місце роботи, хоча воно за ним зберігається.
Свого часу автор статті також проходив строкову службу у збройних силах вже неіснуючої держави та має військове звання — старшина. З власного досвіду знаю: для того щоб добросовісно оволодіти професією воїна-захисника, достатньо усвідомити, що захист своєї Вітчизни — це священний, конституційний обов’язок військовозобов’язаних. Якщо ж держава вважає за потрібне підтримати строковиків та заохотити їх, є потреба згадати і минулий досвід, і досвід інших країн, а саме: не приймати на державну службу тих, хто не служив строкової в Українській армії, заборонити вступ до вищих навчальних закладів юридичного та військового спрямування таким особам тощо. На мій погляд, патріотизм підприємств — це не розпорошування коштів, а стовідсоткова сплата податків до бюджету.
Складно визначити, який сенс має заробітна плата строковика крім додаткового навантаження на підприємство зокрема та бізнес в цілому. До того ж строковик, який був до призову працевлаштований, отримує заробітну плату, а що робити з тим, хто працевлаштований не був? Це ж якась дискримінація.
При цьому з позиції власників та директорів підприємств з метою економії коштів доцільно не працевлаштовувати молодь призовного віку, а останнім і так важко знайти першу роботу за відсутності фаховості, або використовувати працю призовників неофіційно, без оформлення, що є поширеним явищем, тобто значний відсоток економіки знову заходить в тінь, а отже, держава від таких дій більше програє, ніж отримує дивіденди.
Отже, на мою думку, сьогодні на часі відкоригувати законодавчу базу з цього питання і щонайменше надати можливість підприємствам нараховувати заробітну плату строковикам лише у разі укладання договорів останніми з підприємствами про повернення на роботу, скажімо, на п’ять років, а в разі неповернення відшкодувати отримані кошти в повному обсязі. Та, як максимум, скасувати заробітну плату підприємствам цій категорії осіб взагалі.
Нарахований роботодавцем дохід у вигляді середнього заробітку працівнику, призваному на строкову військову службу, оподатковується податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та є базою нарахування єдиного внеску (22%). Скасування чи коригування цієї недоречності підвищить в умовах кризи конкурентоспроможність підприємств, а запровадження заохочуваних заходів, запропонованих вище, підвищить престижність служби у Збройних Силах України.
Остаточною метою будь-якого трудового процесу є створення певної кількості споживчих вартостей або благ. Зміст праці можна визначити як єдність мети і завдань певного трудового процесу та відповідних прийомів їх досягнення. Тобто з позиції економіки заробітна плата строковика за рахунок підприємства не може виконувати свою функцію як таку та є чимось неприроднім, а отже, її скасування, тим паче в кризовий період, є на часі.
Олег СУПРУН, доктор економічних наук, професор ХТЕІ КНТУ, юрист, депутат Харківської обласної ради.
