Народний артист України, всесвітньо відомий бандурист, кобзар і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька», музикознавець, активіст українського культурного опору Тарас Компаніченко щодня виступає з концертними програмами онлайн.
Спілкується з публікою на своїй сторінці у Фейсбуці. Лекції, присвячені народним пісням та пісням доби Української Народної Республіки, Другої світової війни, «ілюструє» виконанням музичних творів.
«Товариство! 22 травня ми вшановуємо пам’ять Великого сина Українського народу Симона Васильовича Петлюри — Головного Отамана війська та фльоти Української Народньої Республіки, Голову Директорії Української Народньої Республіки, громадського, політичного, військового та державного діяча, публіциста та театрального критика, борця за Вільну та Самостійну Україну, — звертається у Фейсбуці до слухачів Тарас Компаніченко. —
Послухайте пісню у виконанні «Хореї Козацької», що була присвячена Симону Петлюрі. Слова цієї пісні написані Олександром Олесем (Кандибою) і як вірш вони адресовані його синові — Олегові Кандибі. Малий Олег дуже тяжко переживав відступ Українських військ із Києва в 1918 році перед московськими більшовиками, і він плакав. Батько, щоб втішити сина, пише йому рядки:
Покинь, мій синочку, ридати,
Хай сліз твоїх ворог не п’є.
Почуєм ми рідні гармати,
Угледим ми військо своє...
У часи антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918 року Олександр Олесь переховувався на одній із квартир на околицях Києва разом із композитором Кирилом Стеценком. Саме тоді було створено музику до поезії
Олександра Олеся. Уперше пісню поруч з іншими національними гімнами було виконано Українським національним хором під орудою Олександра Кошиця на урочистій академії на честь Перемоги Українських республіканських військ та в’їзду Високої Директорії в Київ. Виконано з присвятою Головному Отаману Республіканських військ — Симону Петлюрі. Другий куплет пісні звучав так:
І рідний наш прапор замає,
Як сонце ясне вдалині,
І сурма прихильно заграє
Петлюрі на білім коні.
Хай і сьогодні прозвучить ця пісня в пам’ять про Симона Петлюру і буде скромною квіткою у вінку на його могилі! А пам’ять його буде вічною з роду в рід! А вдячність нащадків — синів Вільної та Самостійної України, за яку він боровся та поклав своє життя, — безмірною! Вічна Слава! Вічна Дяка!
Слухайте, отже: «Покинь, мій синочку, ридати». Слова Олександра Олеся, музика Кирила Стеценка. «Хорея Козацька». Альбом «Пісні Української Революції 1917—1921 років» https://youtu.be/UCW2gJbkRiA».
