Починається пора, коли в усіх випускників загальноосвітніх шкіл виникає доросле питання про вибір майбутньої професії та вишу, до якого варто «податися».
 

Втомлені від напруженого випускного класу, далеко не всі хлопці й дівчата наразі знають, в якому напрямку їм рухатися далі. Саме зараз їхнім батькам важливо не стояти осторонь, а допомогти дітям визначитися з майбутньою професією та вищим навчальним закладом.

Про власний вдалий досвід вибору місця навчання, який став визначальним у подальшій професійній діяльності, розповіли випускниця Слов’янського хіміко-механічного технікуму 2019 року Олександра Полякова (на знімку ліворуч) та її мати Наталія Геннадіївна (на знімку праворуч).

«Студентські роки — це не лише «пари по годині двадцять»

— Останній дзвоник, прощальні слова біля порога школи, обіцянки відвідувати рідні стіни і дбайливо зберігати те, що роками вкладали в нас вчителі... —пригадує свої хвилювання у дні, коли була абітурієнткою, Олександра Полякова. — А що далі? Всі кажуть, що ми вже досить дорослі. Нам час залишити дитячі забави і навчитись брати відповідальність за прийняті рішення. «Правильно будуйте свої пріоритети; шукайте і знайдіть мету, мрію, покликання. Часу не так багато, але, перш ніж обирати, зважте. Ваша професія визначить ваше майбутнє», — повторюють дорослі.

Але ж далеко не кожен випускник у віці 15—18 років знає, до чого прагне. Друзі, батьки та вчителі дають поради, виходячи з особистого досвіду. Але те, що для однієї людини є поза межами мрій, для іншої може видатися марнуванням часу.

Над вибором професії я замислилася у дев’ятому класі. Майже всі мої ровесниці визначилися ким бути: адвокатом, ветеринаром, учителем молодших класів, дизайнером чи перекладачем. Я ж довго вагалася щодо вибору, здатного розкрити мій потенціал. Хотіла працювати з людьми. Серед дисциплін боялася лише хімії. Останньою в списку спеціальностей була «фармація». І я вирішила скористатися цим шансом.

Документи подавала тільки до Слов’янського хіміко-механічного технікуму (СХМТ). На вступних іспитах здала роботу останньою. Тоді гадала, що на цьому моя кар’єра фармацевта закінчиться, не встигнувши навіть початися.

Утім, мене зарахували! Спочатку не могла в це повірити, але, коли почалося навчання, все закрутилося так, що три роки пролетіли як мить. У технікумі я знайшла чудових подруг із різних міст Донецької області. А ще саме тут зрозуміла, що хімія — це зовсім не страшний «звір». Під час навчання я здійснила свою мрію, вивчивши латинь, а також реалізувала багато своїх творчих ідей. Та найголовніше — це отриманий мною безцінний багаж знань у галузі медицини й фармацевтики!

За все це я дуже вдячна своїм викладачам. Вони завжди виявляють до студентів неабияке терпіння. Викладачі вчили нас зберігати баланс між навчанням і розвагами. Здавалися дуже суворими, коли наполягали, щоб ми старанно вчилися. Але також вони намагалися зрозуміти наш гумор і розділяти захоплення. Три роки ми були на одній хвилі й рухалися до спільної мети.

Пам’ятаю довгі зимові вечори, проведені за практичних роботами з фармакології, анатомії, технології ліків та інших спеціальних предметів. Але ж набагато яскравіші в пам’яті моменти спільних поїздок, прогулянок і веселих занять.

Насправді студентські роки в СХМТ — це не тільки «пари по годині двадцять». Це отримання міцних знань зі спеціальності, безцінний досвід побудови відносин, прекрасна можливість розкрити свої таланти й розвинути важливі для професіонала риси.

«Тепер донька працює на гарній роботі за своєю професією»

— Моя донька навчалася у школі I-II ступенів. тобто 10-х та 11-х класів у цьому закладі не було, — розповідає мати випускниці Наталія Геннадіївна Полякова. — Отже, необхідно було все одно вирішувати, де продовжувати навчання, а вона ще не визначилася, ким бачить себе надалі в житті. Тому ми ввели в пошуковому рядку «вищі навчальні заклади України» і почали просто переглядати все підряд. Один за одним я передивлялася в переліку технікуми й коледжі та спеціальності, які вони пропонують. Завдяки сучасним технологіям і наявності Інтернету це зробити нескладно.

Слов’янський хіміко-механічний технікум майже одразу привернув увагу. Сучасна, дійсно актуальна професія фармацевта, та ще й у сусідньому з Краматорськом місті, здавалася ідеальним варіантом. Ми вирішили зробити

крок у цьому напрямку й подали документи в один-єдиний вуз, щоб не мати сумнівів у виборі. Дякувати Богу, Олександра стала студенткою і добре навчалася.
Чудовий колектив професіоналів допоміг доньці оволодіти знаннями, потрібними для обраної спеціальності. Чи було це легко? Я б так не сказала. Професія фармацевта вимагає неабиякої наполегливості від студентів, але зацікавленість кожного викладача, а також допомога й підтримка нашого куратора Олени Котлярової були опорою впродовж усього навчального шляху. І тепер моя донька працює на гарній роботі за своєю професією, яка не лише високооплачувана, а й, головне, приносить їй задоволення.

Донецька область.

Фото Слов’янського хіміко-механічного технікуму.