Цю неймовірну історію я записав зі слів одного з пасажирів автобуса, що прямував із Севастополя в Ялту.
«Наприкінці 80-х минулого століття, коли мене звільнили із НДІ, а роботу молодому науковцю, окрім як продавцем на речовому ринку, знайти не вдавалося, виручило давнішнє хобі — зі шкільних років ходив до яхт-клубу. Знайомий власник океанської яхти запропонував роботу: катати багатих європейців. Набрав екіпаж із семи осіб, і яхта з Ленінграда вирушила до Західної Європи. Ані законів, ані мов, ані особливостей бізнесу ми не знали. Тому незабаром яхту за борги заарештували в Гамбурзі. Капітан, залишивши на борту двох членів екіпажу, зокрема й мене, полетів у Ленінград «вирішувати питання». Cиділи ми з напарником у Гамбурзі кілька місяців. Територію порту залишати не могли, а із запасів продовольства на борту залишилося тільки кілька ящиків шампанського...
Якось, напередодні католицького Різдва, вирішили ми з товаришем утамувати голод і ностальгію. У порту — жодної душі, а на серці — сумно й важко. Після келиха шампанського почали з’являтися філософські думки.
Коли-небудь мої митарства закінчаться: я зустріну гарну дівчину, запрошу її на святкову вечерю, повернуся в рідне місто на «Мерседесі» (обов’язкова умова — на зло заздрісникам, які відмовляли мене «ганятися за довгим доларом»), знайду хорошу роботу...
Не встиг я домалювати у своїх думках цю картину, як на причал вирулив «Мерседес». З авто вийшла дівчина модельної зовнішності, а моїх знань німецької мови вистачило лише на те, щоб запросити фройляйн у гості на яхту на келих шампанського. «А яке свято?», — запитала гостя (принаймні я так зрозумів питання). Хотів сказати: «Хеппі нью є», — але чомусь вийшло:
— Так це ж... хеппі бьоздей!!!
— Herzlіchen Gluckwunsche zum Geburtstag! — це з посмішкою мені. А щось енергійно — у пасажирські двері авто.
За секунду з машини вийшла ще одна розкішна красуня, яка те саме: «Herzlіchen Gluckwunsche zum Geburtstag!», — у мій бік. За кілька секунд наради німкень я отримав два повітряні поцілунки, після чого «Мерседес» блискавично рушив з місця.
Через півгодини на палубі з’явився знайомий нам «Мерс», а за ним — «БМВ». З авто вийшли двоє чоловіків у дорогих костюмах, «мої» красуні й двоє жвавих діток років п’яти-семи. Група візитерів прямувала просто на нашу яхту.
Чоловіки, як виявилося, російською мовою володіли достатньо для того, щоб ми з напарником зрозуміли причину їх візиту: начальник гамбурзького морського порту та начальник служби охорони порту від дружин дізналися, що в одного з пасажирів яхти, що стоїть у порту, — день народження, не змогли не познайомитися із щасливчиком, який народився в переддень Різдва. Приїхали родинами, щоб особисто привітати!
За кілька хвилин у нашій каюті з’явилося багато ситної та смачної закуски. Ми розповіли про поневіряння яхти, відсутність провіанту. Промовчали лише про те, що день народження в мене в липні і що я православний...
Десь за півтори години ми розпрощалися з німцями. Ті вибачалися за такий ранній відхід: мовляв, вечір наближається, вечеря святкова сьогодні, треба до батьків заїхати. Уже на причалі начальник порту пообіцяв, що провіант нам незабаром доставлять, формальності зі зняттям арешту з яхти після Різдва він владнає, і незабаром ми опинимося на батьківщині. І простягнув мені ключі від «Мерседеса»: «Презент. День народження», — пояснив німець. «Хеппі бьоздей ту ю!», — застрибали навколо мене німецькі діти. Після чого всі завантажилися до «БМВ» і поїхали.
Не встиг я усвідомити те, що сталося, і повернутися на яхту, як під’їхала машина охорони порту. З неї вивантажили декілька коробок. «Провіант, take away!», — на міжнародному суржику запропонував водій.
За два дні на борту з’явився вже призабутий нами наш капітан. Розповів, як він бився за нас із місцевими бюрократами в Ленінграді й у німецькому посольстві в Москві. Наступного ранку мій «Мерседес» завантажили на яхту, вийшли з порту і взяли курс на Ленінград. Новий рік зустрічали в Балтиці. Православне Різдво вже святкував у рідному місті — приїхав, як і мріяв, на «Мерседесі». Незабаром знайомий запропонував партнерство в інтелектуальному бізнесі. На новій роботі знайшов майбутню дружину, яка згодом подарувала мені двох дітей.
Часом здається, що той період на яхті був сном. Але потім розумію: ні, просто мрії все-таки здійснюються!».
Записав Микола МАГДИЧ.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
