Три речдоки

У нас на курсі було чотири групи. Військову практику вони проходили у різних військових частинах, які дислокувалися в різних містечках. Так от: перед першим відвідуванням лазні всі чотири військові фельдшери, не змовляючись, повідали кожній групі страшну таємницю — саме їхнє містечко посідає перше місце в Україні за венеричними захворюваннями. Щоб більше нагнати страху, медбрати переконували: ноги ростуть із підступного ЦРУ. Бо саме звідтіля керують перебігом цього процесу. Тож, мовляв, остерігайтеся, студенти, потрапити між ніг агентів імперіалістичних розвідок — місцевих повій.

Комусь із однокурсників, які мешкали у гуртожитку, прийшла в голову ідея взяти в табір три бюстгальтери із жіночої сушилки. Здійснюючи операцію з вилучення білизни, ми навіть не уявляли, що з нею робитимемо. План визрів у дорозі.

Був у нашій групі один «мамин синочок». Вони з мамочкою патологічно боялися дівчат, бо вважали, що всі вони прагнуть одного — заволодіти їхньою квартирою. Ось ми й вирішили його розіграти, підкинувши жіночу білизну. Перший предмет жіночого туалету після відбою ми всунули йому в чобіт. Вранці після команди: «Підйом!», — увага всієї казарми була прикута до нашого одногрупника. Засунувши ногу в чобіт, він відчув: щось не те... Витягнувши з халяви бюстгальтер і вловивши на собі осудливі погляди трьох десятків очей, він відкинув знахідку подалі й заволав у стилі Світлани Світличної з кінофільму «Діамантова рука»: «...не виноватая я. Он сам ко мне пришел...». Щось молов, як у лихоманці. Нас не обдуриш... Ходив у самоволку, бо є «речдок». Міг підвести товаришів. А які можуть бути наслідки несанкціонованих походеньок? Ми ж бо живемо в одній казармі, дихаємо одним повітрям. І не відомо, які штами болячок розроблялися у цереушних таємних лабораторіях і прищеплювалися місцевим хвойдам.

Після такої артпідготовки бідолаха починав вірити у нашу маячню. Бо й справді вчора на КПП з півгодини розмовляв з якоюсь дивною жіночкою, котра навіть встигла погадати йому по руці. О-о-о! Цього вже досить, щоб підхопити болячку... Сусіди по ліжку в казармі почали демонстративно мити руки одеколоном. В очах головного героя з’явився відчай. Пропав ні за цапову душу. Що робити? Ваш вердикт? Пройти обстеження у місцевій лікарні...

Змальовуючи ситуацію фельдшеру, ми чорних фарб не шкодували. Наша фантазія вихлюпувалася через край. Ну а хто захоче НП у своєму підрозділі? Тож нашого бідолаху поклали у міський диспансер на обстеження. Звісно, жодних болячок у нього не виявили.

Але ж у нас було ще два бюстгальтери. Другий ми підсунули бідоласі у лазні й звинуватили його у фетишизмі перед жіночою білизною. А третій поклали у вже спаковану валізу і він повіз його додому, до матусі. Ось така, можливо, дещо жорстока, історія.