Університет «Україна» від початку проголосив свою важливу місію — створити безбар’єрний простір і надати рівний доступ до освіти усім, хто цього прагне, незалежно від фізичної форми та проблем зі здоров’ям.

Про президента цього навчального закладу Петра Михайловича Таланчука говорять: «Золота людина!». Приклади такої всеосяжної любові студентів і педагогічного колективу до свого ректора, академіка, у недалекому минулому — міністра освіти України, нечасто зустрінеш у житті.

Колись за його ініціативою було скликано з’їзд працівників галузі, учасники якого обговорили і прийняли Державну програму «Освіта» (Україна ХХІ століття). Це був сміливий крок, спрямований на реформу освіти. За що б не брався президент Університету «Україна», ніколи не лишає справу на півдорозі, все доводить до завершення. На мою думку, найбільшим його проектом була ідея створення першого в Україні, єдиного інклюзивного закладу вищої освіти.

Раніше у нашій державі просто закривали очі на проблеми людей з інвалідністю, а це неповага не тільки до них, а й до суспільства загалом! Тим часом Таланчуку вдалося побачити ці системні недоліки. Знаючи проблему, він поставив за мету реалізувати проект державного рівня — допомогти людям з особливими освітніми потребами здобути вищу освіту.

Кожне слово Петра Михайловича виважене на вагах мудрості, справедливості, людяності й щирості. Люди цінують його поради. Таланчук — знакова фігура в освіті, науці та культурі, він вперто йде до визначеної мети, і особисто мені дуже нагадує Петра Яцика, відомого канадського мецената. «Все, чого я досяг у житті, — любив повторювати Петро Яцик, — все завдяки своїй чесності: я ніколи не брехав, а дотримував свого слова, усе життя слухався совісті». Не раз я дивувалася, як багато спільного між цими двома Петрами — Яциком і Таланчуком. Обох оточувала велика людська повага і любов. Обидва мали особливий талант творити добро для людей і світу.

Колосальну працю та кошти було вкладено у будівництво безбар’єрних корпусів Університету «Україна», нині у планах — розширення навчальної та наукової бази ЗВО. Багато переживань три роки тому спричинило «рейдерське» захоплення одного з корпусів: і студенти, і педагоги були стурбовані тим, що навчальний заклад загальнодержавного значення мусить пройти через такі випробування. Попри тривалу судову тяганину проблему розв’язати поки що не вдалося. Колектив вишу переконаний у тому, що уповноважені державні органи зобов’язані виконувати свої безпосередні функції і взяти під контроль цю справу та «перекрити кисень» подальшим корупційним схемам у нашій державі.

За 20 років своєї діяльності заклад випустив майже 165 тисяч студентів, фахівців різних спеціальностей та освітніх рівнів — від молодшого спеціаліста до магістра, від інженерних спеціальностей до гуманітарних. Зокрема, вищу освіту в його стінах здобула безпрецедентна кількість студентів з особливими освітніми потребами — більш як 10 тисяч.

Такого високого результату вдалося досягти завдяки тому, що в Університеті «Україна» створено атмосферу доброзичливості до студентів. Це — велика дружна сім’я, де викладачі-професіонали надають якісну освіту, де є великий спектр можливостей: брати участь у наукових, творчих чи спортивних конкурсах та змаганнях; опановувати основи волонтерської, скаутської, туристичної діяльності; брати участь у студентському самоврядуванні; розвивати творчі здібності в театральному, хореографічному чи вокальному гуртках. До того ж все це — безплатно!

Кожен із корпусів університету будувався титанічними зусиллями колективу на чолі з Таланчуком. На святкуванні 20-річчя закладу багато було сказано заслужено високих слів на адресу президента університету та його надійної команди — Кучерявого І. Т., Коляди О. П., Журавльової В. М., Давиденко Г. В., Веденєєвої О. А., Адирхаєва С . Г., Барної Н. В., Нестеренко С. С., Малишева В. В., Мовчан В. О., Смолянової С. І., Терещенко А. Л., Забари С. С. і багатьох інших співробітників університету.

Петро Михайлович — людина харизматична, ерудована, з тонким і невичерпним почуттям гумору. Йому притаманні відчуття рівноваги, мудрість і працелюбність, а ще — чітка спрямованість на досягнення поставленої мети, бажання допомагати іншим, творити добро на благо України. Найвищою нагородою до ювілею було визнання результатів роботи навчального закладу за період з 1 липня 2002 року до 1 липня 2018-го як рекорду України в категорії «Освіта».

Очільник університету не на словах, а на ділі піклується про кожного зі своїх студентів та колег, і цю турботу я відчула на собі. Через онкологічну хворобу довелося негайно звернутися за консультацією до фахового нейрохірурга. Таланчук упродовж години знайшов контактні телефони медика, наголосивши, що університет мене в біді не залишить.

Завдяки йому доля звела мене з двома прекрасними лікарями — академіком Володимиром Григоровичем Бебешком та фахівцем міжнародного рівня, Олександром Васильовичем Усатенком — науковцем Університету «Україна», а також вченим, який розробляє онковакцини, — провідним лікарем-нейрохірургом Геннадієм Владиславовичем Хмельницьким.

Один із лікарів, який мене оперував, запевнив: «Ми з академіком Бебешком дали слово цій золотій людині — Петру Михайловичу Таланчукові, що поставимо вас на ноги. Повірте нам так само, як ви вірите йому».

Віра і надія — це те, що не купиш ні за які гроші, як любов і дружбу. Люди знають: там, де Таланчук, там цілковита довіра, бажання йти тільки вперед. Петро Михайлович мені нагадує український символ — сонях, який стежить за сонцем та повертає голову за світлом. Там, де сонце, там і він. Його сонячній вдачі я присвятила вірш «Сонях».

Все життя він живе
 і прямує за Сонцем,
Ніби сонях, іде він
на світло за ним!
І добро береже,
що на кожному кроці,
Йде він батьківським шляхом
 високим прямим.
Бачив все він у житті
— і кохання, і зраду!
Через терна сумлінь,
добру славу знайшов
Має щастя в житті,
і хто цьому завадить?
Бо ведуть його віра, надія
й велика любов.
Та нема тих шляхів,
що легкі і єдині,
І боротись за все доведеться
 не раз,
Квітка-сонях за Сонцем іде,
як і вся Україна,
Як молитва висока
до неба за нас!

Лілія ЗОЛОТОНОША, доцент Інституту філології Університету «Україна».

Фото надано Університетом «Україна».