Свій шлях у журналістику він почав ще до навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка — з Шумської районної газети у рідному краї, на Тернопільщині. Та найбільш яскраво розкрився і розкрилився його талант у газетах «Радянська Україна» і «Сільські вісті». У першій з них він багато років був відповідальним секретарем — по-газетному кажучи, начальником штабу редакції. А в другій очолював один з «найгарячіших цехів» — відділ листів. Саме редакційна пошта «Сільських вістей» стала для ювіляра невичерпним джерелом для десятків публікацій і, передусім, для веселої й мудрої книги «Сміхотерапія від Андрія», за яку автор удостоївся премії «Київ» імені Анатолія Москаленка.

Та все ж особлива, найпомітніша грань його творчості — самобутній талант нарисовця (в дужках додамо, що нарис, на жаль, став призабутим у сучасній журналістиці жанром). Андрій Мельничук — з «вузького кола» блискучих нарисовців. З-під його пера вийшли твори про багатьох людей з незвичайними біографіями, зокрема, про такі видатні постаті української духовності і культури, як Олесь Гончар, Анатолій Солов’яненко, Микола Сядристий, Степан Олійник, Петро Білинник, Платон Воронько, Дмитро Луценко.

І серед читачів, і в журналістському загалі Андрія Мельничука знають і шанують. Він входить до правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника, а Київська спілка журналістів НСЖУ обрала його головою ревізійної комісії. Але головним для нього була й залишається журналістська творчість. Невтомна, за покликом серця, просвітлена добром до людей. І хай так буде ще багато літ, дорогий ювіляре!