А фермерами вони стали незвичайними, точніше — поки що не традиційними. Бо вирощують не пшеницю чи кукурудзу. І навіть не страусів. А... їстівних равликів. Про новий, екзотичний бізнес в Україні вже знають. І навіть подекуди культивують. Попри переконання, що мальок равликів коштує недешево, а належні умови для нього створити важко (виявляється, ці молюски надзвичайно вибагливі в «коханні»: якщо їм не підходить вологість корму, або температурний режим — не паруються, не розмножуються). Нині цей бізнес став набирати популярності в усіх куточках держави. Першими почали вирощувати їстівного равлика фермери зі Львова (де Володимир Кравчук проходив відповідні підготовчі курси), Києва, Вінниці...
Як мінімум, варто подбати про земельну ділянку, приміщення-репродуктор, а в ньому — про систему вологого туману, спеціальний контролер, датчики температури, холодильник тощо. А потім ще й ринок збуту віднайти. Словом, гембель ще той!
Однак... Як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Так подумали і Кравчуки. В селі Оситняжка на березі річки встановили 520 щитів зі свіжого дерева, під кожним із яких уже мешкає приблизно по три сотні равликів. Вони ще зовсім маленькі (на знімку), хоч і побільшали вже в три-чотири рази відтоді, як ферма «Інгульський равлик» придбала їх у колег зі Львова. П’ять із половиною кілограмів малька висадили на цій плантації за допомогою... малярської щітки.
— Купували у друзів, — зізнається Кравчук-молодший. — Відтак нам зробили істотну знижку. Офіційна ціна: від 600 до 1200 євро за приблизно кілограм двісті грамів малька (з розрахунку на майбутню тонну равлика).
Далі «життєві університети» майбутнього делікатесу обмежаться поїданням корму й підготовкою до розмноження. Їсти равлики будуть траву, комбікорм, трохи пізніше до раціону додадуть крейду для зміцнення панцира.
Однак справа ця делікатна, бо надто твердий панцир рестораторам теж не потрібен.
Розводять тут два види равликів — Максима і Мюллер. Популярний серед гурманів також виноградний равлик, але він росте аж три роки. На відміну від названих, котрі будуть «готовими до вживання» через шість місяців.
Тобто на початку осені оситнязькі равлики важитимуть грамів по двадцять п’ять і вже «пакуватимуть валізи». З реалізацією продукції новоспеченим фермерам обіцяли допомогти колеги, котрі встигли налагодити зв’язки з покупцями.
— Найуспішніше равлик продається у Франції, Італії, Іспанії, — окреслює Володимир ймовірні маршрути вирощених на українських теренах слимаків. — А торік 60 відсотків імпорту з України прийняла, здається, Туреччина.
...Цікаво, що в самій Оситняжці місцеві мешканці ставляться до інгульського равлика з обережною симпатією. З одного боку, їм подобається бути батьківщиною першого їстівного равлика на Кіровоградщині. А з іншого...
«Тільки б вони не полізли на наші городи, — висловила колективні побоювання сусідів одна жіночка. — Бо вже хтось казав, що бачив у себе біля хати...»
З приводу дивовижної пильності людей, які до всього нового ставляться з недовірою, а то й ворожістю, можна говорити довго. Але краще побажати Кравчукам успіху в новій справі, а їхнім равликам гарного апетиту й успішної адаптації. Від цього і Кіровоградщина, і вся країна лише виграє...
Фото Івана КОРЗУНА.
