Ви коли-небудь відчували тонкий і сильний запах дуба, в’яза, сосни чи акації? Якщо ні — це варто відчути, а ще — побачити справжні дерев’яні шедеври 46-річного столяра і різьбаря Михайла ЯРОШОВА (на знімку), який живе в Устинівці Малинського району. Повітря у його невеличкій майстерні сповнене п’янких ароматів деревини й лаків, тут постійно щось гуде, шумить, постукує — це майстер чаклує над своїми виробами...

— Народився я 7 жовтня 1973-го в Червоній Волоці Лугинського району, — розповідає чоловік. — У 1995-му закінчив Житомирську державну агроекологічну академію за фахом «Зооінженер». Два роки працював головним зоотехніком у КСП «Джерело» в Устинівці, потім очолив його. А з 2003-го пішов у підприємці. Останні шість років обіймав різні посади у сільгосппідприємствах Малинського та Радомишльського районів.

— Чому зайнялися столярною справою?

— Мені подобаються прості речі з дерева, які нагадують колишній побут українців і асоціюється з теплом і добротою. Інколи я навіть розмовляю з деревом. А захоплення це в мене від дідуся Івана Михайловича, котрий після війни працював столяром у колгоспній бригаді, а взагалі до роботи привчив мене батько Федір Іванович. Моє захоплення усіляко підтримують дружина та дві доньки.

— З яким деревом працюєте?

— Проблем із вибором матеріалу немає, бо багато навколишніх лісів і колишніх колгоспних полів позаростали самосієм. Вибору деревини присвячую чимало часу. Ретельно оглядаю сухі сосни, шукаю акацію, в’яз. Буває, і з дубом працюю. У хід ідуть і відходи з пилорами.

— Що і з чого майструєте?

— Усе, на що є матеріал: альтанки, ліжка, гойдалки, оздоблюю колодязі... Однакових виробів бути не може, бо матеріал різноплановий і нестандартний.

Я для себе так вирішив: куди б мене не кидала доля, слід цілковито присвячувати себе тому заняттю, що приносить душевне задоволення й можливість існувати. У майстерні зібрав увесь необхідний для роботи столярний реманент. На один виріб іде від трьох годин до місяця, а то й більше. Працюю лише з деревом, бо, по-перше, це екологічно. По-друге, довговічно: служать вірою і правдою десятки років. По-третє, з деревини можна виготовити все, що тільки може уявити людина. Також маю правило: рештки деревини не викидаю у сміття. Обрізки перетворюю на підставки для яєць, ложки для меду, візитниці... Моє виробництво безвідходне: навіть стружку віддаю односельцям для підстилки худобі чи вкутування на зиму троянд.

— Як приступаєте до роботи?

— Починаю з заготівлі матеріалу. Ідею виношую в голові, інколи можу виріб запозичити в Інтернеті чи журналах, але окремі елементи все ж намагаюсь зробити по-своєму, щоб відчувався мій почерк... Сухі та корчуваті соснові заготовки спочатку корую, потім вирізаю за розмірами, підбираю деталі, шліфую, збираю виріб. Завершену роботу покриваю трьохкомпонентною фарбою, до складу якої входять антисептик, лак і колір.

— Багато зробили?

— Нині приблизно 20 робіт. А задумів — маса. Головне — не занепадати духом, а впевнено йти до мети з любов’ю до справи.

Полишав я майстерню Михайла Ярошова з переконанням, що не перевелися в Україні справжні майстри, які успішно працюють та радують земляків своїми творіннями.

Житомирська область.

Фото автора.