Під час презентації законопроекту про локалізацію концерн «Електрон» продемонстрував нові зразки пасажирського транспорту.

Фото Назарія ПАРХОМИКА.

 

У виробничому цеху львівського концерну «Електрон», де виготовляють пасажирський транспорт, заступники голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський та Роксолана Підласа представили законопроект про локалізацію виробництва.

Він поширюється на чотири галузі машинобудування: залізничний і міський пасажирський транспорт, комунальну і спеціальну техніку, енергетичне машинобудування.

Законопроект повинен усунути дискримінацію українських виробників та надати їм преференції, якими користуються іноземні компанії у своїх державах.

Для початку пропонують встановити локалізацію на рівні 30 відсотків — такою має бути частка української сировини та основних матеріалів. Відсутність такого критерію давала змогу іноземним компаніям застосовувати ціновий демпінг, не сплачувати податки та ввізні мита і призводила до втрати українськими підприємствами частки національного ринку.

У країнах ЄС директива про процедури закупівель дає можливість державам-членам відхиляти заявки, що містять менш як 50 відсотків локального компонента, і в більшості випадків вимагає відкрити місцеве виробництво.

Автори законопроекту вважають, що ухвалення закону про локалізацію виробництва у машинобудуванні дасть змогу переорієнтувати на внутрішнього виробника сотні мільярдів гривень, які досі працювали на економіку інших країн.
«Уявіть собі просту ситуацію, — заявив Дмитро Кисилевський, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку. — Ми заплатили до міського бюджету податки. Місто хоче за ці кошти купити тролейбуси чи трамваї, а залізниця — новий пасажирський потяг. І ці гроші держава може використати в Україні, щоб люди мали роботу, або віддати їх іноземній компанії, тоді іноземний громадянин у себе в місті отримає хороші роботу і зарплату. Податки підуть до бюджету чужого міста і там побудують дороги чи школи. Постає питання: де справжня державна політика? Якщо держава витрачає кошти на закупівлю машинобудівної продукції, то вона повинна вимагати, щоб цю продукцію виробляли в Україні, щоб саме тут створювали нові робочі місця, щоб саме тут сплачували податки і знову наповнювали українську економіку».

Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Роксолана Підласа вважає, що в Україні є досить великий внутрішній ринок, і дуже часто, коли йдеться про машинобудування, наш виробник програє в конкуренції, і часто не з об’єктивних причин. Якщо говорити про закупівлю міського транспорту, то місцева влада з різних причин віддає перевагу техніці іноземного виробництва. Дуже часто це вживана техніка.

Законопроект про локалізацію якраз і стимулюватиме місцеву та центральну владу за кошти платників податків закуповувати саме українську продукцію. Для українського виробника це можливість розширити ринок збуту і переорієнтуватися на експорт. Це матиме відчутний вплив на економіку через 5—10 років. Це дуже поширена світова практика.

У законопроекті пропонують встановити відсоток локалізації з 2021 року на рівні 30 відсотків, а потім ще збільшувати протягом трьох років.

Проект зареєстрований і його підтримують майже всі лідери фракцій. Він може бути проголосований навіть конституційною більшістю.

«Голос України» по-просив прокоментувати пропонований законопроект президента концерну «Електрон» Юрія Бубеса (на знімку).

— Ми нічого не вигадуємо, а переймаємо досвід розвинених країн. Досі профільні машинобудівні підприємства України не мали жодних пільг та преференцій, що дає змогу іноземним конкурентам застосовувати ціновий демпінг, — розповів Юрій Бубес. — Погляньмо на практику протидії експансії імпорту в світі. Локалізація — вельми поширений і дієвий інструмент регулювання ринку урядами як розвинених країн, як і тих, що розвиваються. Сьогодні не йдеться про надання преференцій виключно національним українським виробникам транспорту, а про те, що наше законодавство необхідно імплементувати в європейське. У розвинених країнах Європи та й світу діють ті само норми, які сьогодні пропонує уряд України.

— Про що свідчить світовий досвід локалізації виробництва?

— В Японії іноземні фірми, що не локалізовані, допускаються лише до двох відсотків торгів. У Франції, навіть за наявності конкурентної продукції, перевага надається національним компаніям. В ОАЕ вимога локалізації — не менш як 51 відсоток, в Австралії — 20—25 відсотків, аналогічної політики щодо імпортерів дотримуються Китай, Індія, Бразилія, Туреччина та багато інших країн. А найбільш показовий приклад — це США. Там вимоги до локалізації, наприклад, громадського транспорту, постійно зростають: у 2016—2017 роках — не менш як 60 відсотків, у 2018—2019-х — не менш як 65 відсотків, а після 2020-го досягнуть обов’язкових 70 відсотків національного компонента, в окремих випадках і до 100 відсотків! А в Польщі, яку так люблять ставити у приклад, участь у держзакупівлях іноземним компаніям недоступна взагалі!

— Якщо в цифрах, то яких втрат зазнає Україна?

— За п’ять місяців 2020 року наш державний бюджет недоотримав 50 мільярдів гривень, або 11 відсотків від запланованого рівня. У січні—травні 2020-го було отримано 381,75 мільярда гривень, або на 2,4 відсотка менше, ніж за аналогічний період 2019 року. А тим часом з лютого кількість офіційних безробітних в Україні зросла на 140 тисяч, до 517 тисяч осіб. За кілька місяців держава втратила сотні тисяч платників податків. Трудова міграція зростає — для залучення українських кваліфікованих робітників роботодавці з інших країн навіть організовували спеціальні чартерні авіарейси.

Запропонована система заходів є об’єктивною необхідністю для національної економіки, бо протистоїть безконтрольній експансії імпорту, який провокує послаблення економічної стабільності України. Надмірна залежність від імпорту заважає розвитку промисловості, спричиняє стан, коли імпорт не доповнює, а пригнічує виробництво, гальмує інноваційну активність та економічне зростання.

Львів.

Фото прес-служби «Електрону».

ДОСЛІВНО

«Необхідно покласти край деіндустріалізації країни, не допустити втрати економічного суверенітету, перетворення країни лише на експортера сировини та дешевої робочої сили для економічно розвинутих держав.

І таким важливим кроком з модернізації промисловості, виходу її на вищий технологічний рівень, створення якісно нових робочих місць є законодавча ініціатива щодо запровадження норми обов’язкової наявності локального компонента на рівні не менш як 30 відсотків у високотехнологічній продукції машинобудування при закупівлях її за публічні фінанси».

Із заяви промисловців Львівщини.