Суд — основний інструмент забезпечення правопорядку. А правопорядок є основою нормального життя людей у суспільстві. Суддівське свавілля, зокрема у вигляді зловживання суддівськими повноваженнями, особливо небезпечне, бо воно руйнує цю основу суспільного життя людей.

Як же протидіяти свавіллю?

Одним із засобів, що має застосовуватися для цього, є встановлена законодавцем кримінальна відповідальність судді за свавілля, що проявилося у вигляді постановлення ним вироку, рішення, ухвали або постанови.

Кримінальний кодекс України на цей час містить ст. 375, яка передбачає кримінальну відповідальність за «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови».

Сьогодні в українському суспільстві стала надзвичайно гострою проблема протидії зловживанням суддівськими повноваженнями, що чиняться в інтересах, несумісних з правосуддям. Зокрема, для отримання неправомірної вигоди чи використання як засобу для політичної боротьби і зловживань владою, або для примусового розподілу власності тощо.

У зв’язку з цим у суспільстві актуалізувалися дискусії щодо правової визначеності законодавчого формулювання: «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови».

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України 11 червня 2020 року № 7-р/2020 року на підставі здійсненого ним офіційного тлумачення цієї статті вирішив: «Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 375 Кримінального кодексу України». Зокрема, у цьому рішенні щодо тлумачення ст. 375 КК зазначається: «Конституційний Суд України виходить із того, що в статті 375 Кодексу не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту сполучення слів «завідомо неправосудний», що уможливлює неоднозначне розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою».

Доктринальне тлумачення — не офіційне

Проте, крім офіційного тлумачення законодавства, яке здійснюється, зокрема, Конституційним Судом, існує також доктринальне тлумачення, що не є офіційним. Доктринальне тлумачення — це тлумачення, що засновується на науковій методології. Офіційне і доктринальне тлумачення законодавства не завжди збігаються, проте їх співставлення може сприяти вдосконаленню законодавства і практики його застосування.

На підставі наукових підходів, що застосовуються при доктринальному тлумаченні, може бути запропоновано такий спосіб тлумачення ст. 375 Кримінального кодексу України.

Поняття «неправосудний», яке використовується у ст. 375 КК щодо постановленого суддею вироку, рішення, ухвали або постанови, має тлумачитися на основі критеріїв, зазначених в ст. 409 і ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають «підстави скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції» (ст. 409 КПК) і «підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції» (ст. 438 КПК). Подібні критерії неправосудності судового рішення є і в Цивільному процесуальному кодексі України та інших законодавчих актах.

Крім того, зокрема, із ст. 409 і ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що термін «неправосудний» має однозначно тлумачитися як такий, що визнаний неправосудним на підставах і в порядку, передбаченому законом. Тому для застосування ст. 375 КК не слідчий чи прокурор має визначати ознаку «неправосудності», а відповідна судова інстанція, яка уповноважена законом здійснювати перегляд судових рішень. Притягнення до кримінальної відповідальності може здійснюватися слідчим, прокурором лише щодо того рішення судді, яке вже визнане неправосудним, тобто скасоване чи змінене на підставах і в порядку, передбаченому законом. Інше тлумачення терміну «неправосудний» у ст. 375 КК було б необґрунтованим і суперечило б законодавству України, зокрема ст. 124 Конституції України, яка визначає виняткове повноваження судів, зокрема щодо перегляду судових рішень.

«Завідомо» має правову визначеність

Щодо слова «завідомо», яке вживається в ст. 375 КК у словосполученні «завідомо неправосудний», то воно теж може тлумачитися достатньо однозначно для цілей судової практики. Ознака «завідомо» вживається не лише в ст. 375 КК, а й, наприклад, у ст. 259 «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян», ст. 371 «Завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою», ст. 372 «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності», ст. 384 «Завідомо неправдиве показання» та деяких інших. І немає достатніх підстав вважати, що на практиці при застосуванні цих статей виникають проблеми через «правову невизначеність» терміна «завідомо». Слова «завідомо неправосудний» у ст. 375 КК можуть цілком однозначно тлумачитися — і в теорії, і в судовій практиці — так: суддя усвідомлює, що він постановляє рішення, яке відповідає критеріям неправосудності, зазначеним в ст. 409 і ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України чи в іншому законодавстві, і бажає це вчинити. Або іншими словами, суддя усвідомлює, що постановляє рішення, щодо якого є передбачені в законі підстави для його зміни чи скасування в установленому законом порядку.

Отже, судді може ставитися в вину постановлення ним лише того рішення, яке: 1) для нього було завідомо таким, що містило підстави для зміни чи скасування; 2) у результаті перегляду відповідно до чинного законодавства було змінене чи скасоване.

Якщо рішення не було змінено чи скасовано, але підстави для цього були виявлені, то воно має бути переглянуте для вирішення питання щодо його зміни чи скасування в порядку, передбаченому законом. І у разі його зміни чи скасування воно може бути ознакою злочину, передбаченого ст. 375 КК.

З викладеного вище доктринального тлумачення ст. 375 Кримінального кодексу України не випливає висновок про її неконституційність. Інша річ, що зазначена стаття може редакційно вдосконалюватися, виходячи з потреб її практичного застосування. Наприклад, у Кримінальному кодексі може бути дано визначення, в якому пояснюється термін «завідомо», як це зроблено в Кримінальному кодексі Республіки Білорусь. У п. 14 ст. 4 цього кодексу зазначається: «Під терміном «завідомо» розуміється ознака, що вказує на те, що особі, яка вчиняє злочин, відомі юридично значимі обставини, передбачені цим кодексом». Подібним чином за потреби можна в КК України також надати визначення поняттю «неправосудний».

До речі, у Кримінальному кодексі Іспанії, який є одним із найпрогресивніших, ст. 446 сформульована так: «Суддя чи магістрат, який умисно постановляє незаконний вирок чи рішення, карається...». Крім того, у ст. 447 цього кодексу передбачена кримінальна відповідальність «Судді чи магістрата, який через грубу необережність чи через непробачливе незнання винесе явно незаконний вирок чи рішення...». І в такій редакції ця стаття КК Іспанії працює без особливих проблем. А в Україні чомусь з подібною нормою в Кримінальному кодексі виникають проблеми. Чому? Може, тут річ не у формулюванні ст. 375 КК, а в ставленні до неї?

Наведене вище доктринальне тлумачення може сприяти поглибленню збуреної рішенням Конституційного Суду дискусії в суспільстві щодо кримінально-правових засобів протидії суддівському свавіллю для забезпечення правопорядку, який має стати основою нормального життя в Україні.

Олександр КОСТЕНКО,
доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.