Там із такими самими, як і він, Олег активно переймав необхідний досвід у справжніх професіоналів зі Служби безпеки України та підрозділу спеціального призначення «Альфа».
Перший запеклий бій стався під час визволення Слов’янська.
— Ніколи не забуду, як ворог влучив із керованої ракети у танк, після чого його башта, що важить понад сім тонн, відірвалась і полетіла з космічною швидкістю, наче пушинка. Вона подолала метрів двісті, повз наші голови, — пригадує військовий. — Той адреналін не зрівняється навіть з атракціоном «Американські гірки» — саме він тримав нас на ногах і давав сил не спати іноді по дев’ять-десять днів і воювати.
Із неприхованою вдячністю Олег розповідає про свого першого командира на псевдо Марат.
— Справжній безстрашний козак і мужній воїн, завдяки його військовим навичкам і мудрим рішенням наша група у повному складі повернулася зі Слов’янська, — радісно наголошує він і одразу, після невеликої паузи, сумно додає: — Якби ж так завжди...
Далі було сумнозвісне Дебальцеве. Якось підрозділ Олега увійшов до нього, щоб евакуювати поранених розвідників.
— Ми проривалися сім годин, жорстокі сутички були безкінечними, навіть вдалося взяти десять бойовиків у полон. Втрачався дорогоцінний час. Але обмін став, по суті, для нас єдиним адекватним варіантом, щоб повернути своїх, — поринає у важкі спогади Олег. — Разом із полоненими зайшли просто у місцеву їдальню, де обідали солдати діючої російської армії. До речі, зі всіма відповідними шевронами і розпізнавальною символікою. Ніякі вони були не «ополченці». Наш командир підійшов впритул до їхнього і голосно сказав, щоб забирали своїх і віддали наших. Той погодився, але уточнив: «Живих серед них уже нема». Обмін відбувся. Хоч як дивно, але розійшлися тихо, без підступного з їхнього боку пострілу в спину.
Після Дебальцевого Олег вимушений був звільнитися зі служби. Треба було відновлюватись фізично і морально. Не приховує, що перші півроку безбожно пиячив. Нічні кошмари не давали спокою, а так «вимикав свідомість». А якось зранку прокинувся, подивився на красуню-дружину, діточок — і стало неабияк соромно, взявся за голову.
Відтоді він абсолютно байдужий до алкоголю і своїм прикладом хоче достукатися до тих, хто шукає різні види цієї залежності.
Згодом пішов до місцевого військкомату укладати контракт зі Збройними Силами. Коли постав вибір, то однозначно душею обрав гірсько-штурмову бригаду.
— Усі хороші та мужні, але запало у серце гасло моєї нинішньої бригади: «Або зі щитом, або на щиті!». То саме про мене та мій сенс життя — я прийшов до лав Збройних Сил перемагати! — усміхаючись, пояснює своє рішення і, підморгуючи, додає: — У мене позивний Джин, тож «начаруємо».
