Працівники кафедри журналістики Університету «Україна» започаткували гарну традицію — розповідати у ЗМІ про відомих, талановитих співробітників та викладачів, які працюють у нашому університеті. Я одразу вирішила написати про письменницю, чудового педагога, чарівну жінку Лілію Золотоношу, доцента нашої кафедри журналістики, яка 24 липня відзначає свій день народження. З роси і води вам, пані Ліліє!

Лілія Золотоноша — відома українська поетеса, член Національної спілки письменників України, лауреат багатьох всеукраїнських літературних премій, автор 8 поетичних книжок.

Захоплююся відомими піснями на її вірші, що виконують народні та заслужені артисти України — Ольга Макаренко («Материнська душа»), Надія Крутова-Шестак («Я не зможу без тебе»), Оксана Білозір («Горобина ніч»), Наталія Валевська («Сотня безсонних ночей»), Світлана Рижова («Ресторанний шум»), Олександр Василенко («Ніч, як музика Вівальді»), Алла Кудлай («Нічні таємниці»), Олена Хижна («Гімн столичному метрополітену»), Ірина Родченко («Україно, рідна Україно!») та багато інших майстрів сцени.

На запитання, коли почала писати пісні та вірші, Лілія з усмішкою відповідає: «З чотирьох років, щоправда, я ще тоді не вміла ні читати, ні писати. Просто складала вірші подумки, ходила та повторювала те, що вигадала.

Пізніше, в 5 років, я навчилася писати і вже вміла прочитати слова».

Знаковий період у творчості Лілії Золотоноші — співпраця з видатним маестро, композитором Ігорем Покладом. Завдяки спільній праці народилося чотири пісні — як чотири долі, чотири пори року, чотири сторони світу...

Мені імпонує поезія Лілії Золотоноші, бо вона лягає на слух і на душу. Настільки мелодійна, що хочеться її співати навіть без музичного супроводу, акапельно. Серед творів авторки, які припали до душі і які я часто прослуховую — пісня у виконанні Ірини Родченко «Україно, рідна Україно!» (музика Ю. Васильківського):

Рано-вранці сонечко встає, так і хоче
Світ весь обійняти,
Подивлюсь навкруж: усе моє,
Це моя земля, така багата!

Приспів:

Україно, рідна Україно!
Іншої на світі не знайдеш,
Наче сонце в небі ти єдина,
Ніби мама, по життю ведеш.

Я лечу стежиною удаль
Соняхи голівки повертають,
А росинки грають, мов кришталь,
Кращої землі ніде немає!

Я люблю свій неозорий край,
І босоніж бігаю по росах,
Де вітри колишуть зелен-гай,
Сонячних дощів срібляться коси.

Анна Левченко, викладач кафедри журналістики Інституту філології та масових комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», кіноактриса.