Ми постійно говоримо про те, що в усіх мають бути рівні можливості. Та насправді, хоч би скільки ми говорили про це, вплинути на деякі речі ми просто не можемо. І залишається просто прийняти все, жити і радіти тому, що є. Ці речі вже давно усвідомила Людмила Сергієнко — мама особливої дитини.

А нам усім давно пора зрозуміти, що насправді такі діти — дивовижні, і прийшли в цей світ з особливою місією.

Особливий від народження

18-річний Роман Сергієнко (на знімку) — особлива дитина від народження. Він — єдина мамина втіха і неспокій. І неспокій цей оселився в серці Людмили з перших секунд життя сина. Купа діагнозів, з якими новонародженого виписали з обласної лікарні, були лише початком боротьби за Романа.

Перші кроки хлопчик зробив у 2,5 року. Невпевнено зіпнувшись на тендітні ніжки, малюк простягав до мами ручки і намагався сказати щось лише йому зрозумілою мовою. Генетичне захворювання вплинуло на все. Людмила Леонідівна не може без сліз говорити про хворобу сина і про все, що їм вдалося здолати, до чого пристосуватися, з чим жити.

Нескінченні звернення до різних лікарів не давали бажаного результату, аж поки вони не потрапили до Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Добруджа», що діяв у тодішньому Кіровограді (нині Кропивницький). Його фахівці творили дива. Були й інші небайдужі люди, які не просто формально виконували свою роботу, а й вкладали в неї душу, і цим сіяли зерна надії в мамину душу.

Захопила радіоелектроніка

Поріг центру дитячої та юнацької творчості «ЗОРІТ» родина Сергієнків переступила, коли Ромі виповнилося 5 років. Спочатку був гурток «Оберіг», потім — плетіння бісером, художнє випилювання і, врешті-решт, гуртки ракето- та авіамоделювання. Керівники гуртків однозначно стверджують: «Рома — наша гордість!».

Роман Сергієнко цього року закінчив 11-й клас Новоукраїнського НВК «Лідер». Щодня, після шкільних занять, він вирушав до ЦДЮТ, де поринав у цікавий світ захоплень. Роботи Романа неодноразово виставлялись на різних конкурсах. Два останні роки хлопчина отримував премії від Новоукраїнської міськради за здобуті на обласних змаганнях та конкурсах з ракетомодельного спорту призові місця.

А радіоелектроніка не просто захопила хлопчика, а полонила всі його думки. Тож коли постав вибір, де продовжувати навчатися після закінчення школи, Роман уже знав напевне — на денному відділенні Кібернетико-технічного коледжу Центральноукраїнського національного технічного університету, що в Кропивницькому. Разом із мамою він уже побував у стінах цього навчального закладу на ознайомчій екскурсії. Від побаченого й почутого Роман був у захваті: «Мені там багато чого дуже сподобалося, — каже хлопець, — і якби можна було навчатися на кількох факультетах одразу, я б із задоволенням здобував кілька спеціальностей».

— Багато батьків не знають, чим захопити своїх дітей і хто може допомогти їм знайти себе. Свого часу ми зробили правильний вибір, — розмірковує Людмила Леонідівна. — Для Ромки центр дитячої та юнацької творчості став другою домівкою, а керівники гуртків — справжніми наставниками. Тут він знайшов розуміння і підтримку. Тут він пізнавав і творив сам себе. Хороших людей багато! Звичайно, нам траплялися і ті, хто своїми словами завдавав душевного болю і чиї злі поради не забути ніколи. Але все-таки, саме завдяки хорошим людям міцніла наша впевненість, що ми здолаємо негаразди і все витримаємо. Я щиро вдячна колективу центру, вчителям гімназії. Жодного разу не чула скарг сина на якесь не таке ставлення однолітків чи педагогів. Навпаки, там робили все можливе, щоб він почувався рівним. Він брав участь в усіх заходах, з ним товаришували однокласники.

Пам’ятаю, як вчителька поділилася зі мною враженням від написаного дітьми твору на тему «Кого б ви взяли з собою в Космос?». Більш як половина класу написали, що взяли б із собою мого Ромку.

«Його наполегливості варто повчитися»

Недарма кажуть, що життя — це постійне навчання. І час від часу воно екзаменує нас на людяність. Рома і такі, як він, особливі діти, і є отими екзаменаторами — добрими, щирими, стійкими до власного болю і неймовірно вразливими перед людською черствістю.

— Я ніколи не бачила, щоб мій син зневірився. Його наполегливості варто повчитися й іншим дітям. Сьогодні він цілком може обійти себе сам. Його бажання здобувати освіту на денному стаціонарі технічного університету я лише підтримую. Знаю, що він впорається, хоч як важко йому буде. Буду рада, якщо його захоплення переросте у майбутню професію.

Рома — надзвичайно життєрадісний юнак. Бо, незважаючи ні на що, він любить життя і бачить усю багатогранність цього прекрасного світу.

Часом ми нарікаємо на долю, навіть не задумуючись над тим, що іншим набагато важче. І кожен прожитий день — маленький подвиг, смуга перепон. У родині Сергієнків навчилися не просто долати труднощі, а з вдячністю приймати те, що мають. Не лише пристосовуватися, а й почуватися щасливими, радіти навіть маленьким перемогам, з яких і складаються пазли повноцінного життя.

Кіровоградська область.

Фото автора.