Історія світового кіно знає чимало зірок, котрі яскраво спалахували й стрімко згасали. Долі тих, кого фортуна піднесла, а потім відкинула, були переважно трагічними: такі актори зазвичай втішалися алкоголем, наркотиками чи вчиняли самогубство. Адже творчі люди, як відомо, надто вразливі й погано тримають удар. Винятки трапляються, однак рідко. А тих, хто пережив злети і падіння, та ще й зумів бути щасливим, і зовсім одиниці. Анна Стен — саме такий виняток.

Талановита акторка Голлівуду, одна з найкрасивіших жінок 20—30 років минулого століття, народилася не в Нью-Йорку чи Берліні, не в Парижі чи в Празі. Вона народилася 1908 року в самому серці України — в Києві. Щодо дати народження — дані неточні. Туманом оповиті також відомості про родину майбутньої зірки. Існує кілька версій щодо професій її батьків. Найпоширеніша та, що мати Анни була балериною Київського оперного театру, а батько — танцівником і режисером-постановником. Уже в юному віці обдарована дівчинка брала уроки танців і гри на піаніно, грала в аматорському театрі. Існувало припущення, що першу протекцію юній Анні зробив сам Костянтин Станіславський, що саме він вивів її на тріумфальний і водночас тернистий шлях у великий кінематограф. Що ж, нині, за товщею років, туман ще більше затягнув реальні факти.

Утім, достеменно відомо, що 1923 року Анна вступила до ВДІКу в Москві, а вже 1926-го дебютувала у німому кіно. Початок її артистичної кар’єри припав на дуже складний час, коли формувалися і розпадалися великі держави, гриміли війни. Час, коли кіно як окремий жанр тільки починало свій шлях, а в мистецтві загалом формувалися нові ідеї і нові напрями.

У СРСР одна за одною з’являються кінокартини за участю Анни Стен: «Міс Менд», «Дівчина з коробкою», «Земля в полоні», «Мій син». Найвдалішим вважався фільм «Білий орел», який взяли у міжнародний прокат. На той час Анна мала величезний успіх у СРСР, а після «Білого орла» її чекав такий само успіх у Німеччині, куди 1929 року актрису запросили для зйомок. Усе складалося начебто добре, тож чоловік Анни і режисер-сценарист Федір Оцеп вмовив дружину не повертатися на батьківщину, адже на той час творча свобода 1920-х років у СРСР поступово згорталася.

У Німеччині Анна Стен знялася серед інших і в картині Оцепа «Брати Карамазови», де зіграла Грушеньку. Фільм мав шалений успіх, зокрема і в Америці. Запрошення до Голлівуду не змусило себе довго чекати. Однак Стен абсолютно не володіла англійською мовою (а на той час фільми вже озвучувалися). На підготовку актриси до зйомок потрібно було щонайменше рік занять з англійської.

До того ж з киянки фактично намагалися ліпити діву. Причому діву абсолютно стандартну, таку собі «нову Грету Гарбо». За цими стандартами Анна була занадто пухкенька, тож її дієтологи наполягали на овочевих салатах, а виснажена за день зйомок актриса хотіла ситної вечері. Анна обожнювала борщ, сама його прекрасно готувала, як, власне, й інші страви. Вона була надто «простою» для Голлівуду: не переймалася модою (хоча завжди мала стильний вигляд), сама сідала за кермо маленького «Форду», не була завсідником гучних вечірок. Людська природа виявилася сильнішою за вузькі рамки голлівудського «образу краси». І все ж певний час глядач її обожнював. Її фото були у модних журналах, у неї брали інтерв’ю. До речі, Анна завжди відзначала своє походження, тепло згадувала Київ і зауважувала, що до 15 років (до від’їзду до Москви) була україномовною.

Згодом глядач, який вперто шукав у Анні риси Грети Гарбо, почав мимохіть розчаровуватися. Публіка не обтяжувала себе намаганням роздивитися в актрисі особистість, талант, професійне вміння, вона знову і знову шукала звичний для себе стереотип.

Проте ще до середини 1930-х років Стен знялася у фільмі Юджина Френка (в якого закохалася) «Самотня жінка», сценарій до якого написав її перший чоловік Оцеп.

Наприкінці 1930-х років Анна Стен змінила амплуа і певний час виступала як комедійна актриса. Згодом, після 1943-го, попри безперечний акторський талант і чудову зовнішність, кар’єра артистки все-таки пішла на спад. Але це не зламало Анну, як багатьох її колег. Можливо, вона просто була оптимісткою за вдачею. Вона захопилася живописом — писала пейзажі й натюрморти, і теж доволі талановито, виставлялася у відомих галереях. І хоча великого успіху не вийшло й тут, Анна цим не переймалася. Вона завжди любила те, чим займалася: писала картини, викладала в акторській студії, була теле- і радіоведучою. Як бачимо, ця талановита красуня мала ще один безцінний дар. Вона вміла попри все бути щасливою.

Щасливою в гармонії із собою — зі своїми інтересами, зі своїм тілом і своїм сумлінням. Анна Стен прожила 84 роки і померла у Нью-Йорку 12 листопада 1993-го.