Автор на броні БМП батальйону «Айдар».
Автор Сергій Деркач — корінний вінничанин. Закінчив музичну школу. З дитинства мріяв писати книжки й повернувся до цієї мрії, коли виросли власні діти. Сергій Деркач надіслав на конкурс два романи — «Мати солдата» та «Мамай». Обидва засновані на реальних подіях. Головний герой другого роману — командир розвідувально-диверсійної роти батальйону «Сварог» Олекса Отрошко, позивний Мамай. Він став легендою не лише для своїх, «на тому боці» за його голову обіцяли 1,5 мільйона. З авторської анотації: «І хто знає, чи не перетвориться історія про його подвиги на казкову легенду, яку розповідатимуть дідусі-ветерани АТО в майбутньому своїм онукам». Матеріал для роману автор збирав протягом 2015—2018 рр. у батальйоні «Айдар».
У романі є одна містична деталь: це таємничий танк, що з’являється в тилу противника й розстрілює колони контрабанди та військові конвої. І ніхто не знає, чий то танк, де він заправляється й поповнює боєкомплект та куди зникає. Шляхи блукаючого танка та Мамая часто перетиналися.
Пропонуємо вашій увазі епізод, у якому Мамай вирахував, де мусить з’явитися танк, і нарешті побачив його зблизька.
«БРДМ загнали в яр, а самі полягали на краю яру, спостерігаючи за дорогою. Мамай подивився на хлопців. Серго, Богл, Лисий, Інтеграл, Іраклій. Всі зосереджені, готові до бою.
Стрілка повільно підповзала до першої ночі, а руху поблизу не було ніякого. Крім патрулів, які двічі вже проїжджали дорогою і вертались.
— Схоже, ми вчасно зайняли свої позиції, — пробурмотів Богл.
Мамай лише мугикнув щось нерозбірливе. Вся операція будувалася на діях міфічного блукаючого танка, вірогідність появи якого дорівнювала нулю. Але Мамай був майже впевненим: такої нагоди пекельна машина не пропустить. То була авантюра чистої води, реальність на грані фантастики. І все ж варто було ризикнути.
Колона підійшла після першої години. Спочатку почувся гул двигунів, потім з’явився перший «тигр». За ним на відкритий простір вийшли одна за одною вантажівки. Деякі тягнули за собою довгостволі гармати. Між ними Мамай помітив кілька бетрів, які розвернули стволи до лісу в обидва боки.
Час вийшов. Колона досягла половини зигзагу, потім майже повороту сягнула. Останній «тигр» вже виїхав на відкриту місцину, а перший пірнав під крони дерев. І коли, здавалося б, все було марним, він вдарив.
Несподівано, голосно, потужно, смертельно. Мамай навіть спочатку нічого не зрозумів, подумав, що передній «тигр» наскочив на якусь несподівану перешкоду і від того його підкинуло в повітря, але ні.
Чорний, наче демон, танк чавив та скидав з траси вантажівки одну за одною. Бетри розліталися на шмаття від пострілу його гармати. Обслуга та конвой ледве встигали розбігатися в різні боки, геть подалі від чорної смерті. А ті, кому вдалося вижити в цьому пеклі, тікали до лісу, гублячи зброю та спорядження.
Мамай першим відкрив вогонь, майже одночасно з ним почав стріляти Богл. Ніхто й не помітив, як з яру вискочив «бардак» сварожичів і приєднався до бою.
А танк не вгавав. Він таранив машини, чавив залізо та людей без жалю, без зупину, ніби за важелями під бронею й справді сидів сам Люцифер. Рвався б/к в кузовах, горіла броня, волали люди. Крики, стогони, вибухи, гуркіт пострілів, брязкіт гусениць — все це змішалося в дивний коктейль з завірюхою і тепер ширилося по ярах. А над цією м’ясорубкою, здавалося, витали пекельні демони і жерли свіжі душі злодіїв, які прийшли загарбати чуже.
— Командире, скажи йому щось! — гукнув Богл, вказуючи на блукаючий танк. — Він же всі гармати почавить і нам нічого не лишить!
— Знати б той пароль, який його зупинить, — пробурмотів Мамай. — Сам скажи!
Втекти вдалося лише останньому «тигру». Екіпаж дуже спритно розвернувся і чкурнув навпростець через ліс.
За кілька хвилин все скінчилося. Перевернувши останню вантажівку, яка при цьому запалала, танчик зник так само несподівано, як і з’явився.
— Наче скрізь землю провалився, — захоплено вигукнув Лисий.
— Скоріше, в пекло, — поправив його Серго.
— У нас в Грузії такого точно не побачиш, — повільно промовив Іраклій.
Мамай вискочив зі свого укриття, побіг до дороги. Хлопці кинулися за командиром. БРДМ котився позаду, крутячи баштою в різні боки.
Мамай швидко пройшовся дорогою, тримаючи гвинтівку наготові. Він ще надіявся знайти хоч одну вцілілу «рапіру», та цього разу доля була на боці машини смерті. Десь за спиною голосно обурювався Богл, раз по раз бахкав якийсь боєприпас, хлопці перевертали загиблих, намагаючись знайти хоч якісь документи, але все було марно.
— Валимо звідси, поки сєпари не нагрянули, — сказав Мамай. — Цю музику, напевне, і в Донецьку чути, не те що в Луганську.
Він пошкандибав до БРДМа, заліз в боковий люк. Сварожичі спритно пострибали на броню, вже на ходу перебралися всередину машини.
— Я не розумію, чому він не став стріляти так, як ти, командире, передбачав? — запитав Михась. Він ще й досі був розпалений боєм, адреналін палав у його очах. — Навіщо було чавити все підряд?
— Просто не хотів потрапити під вогонь протитанкової арти, — припустив Богл, який сидів поруч зі Волинню. — В такій колотнечі навіть я не відразу зрозумів, що й до чого, а росіяни — й поготів. Поки спинилися, поки почали розгортатися, розвертати гармати — танк вже поруч, він вже чавить і вбиває. Та й куди гатитимеш, як попереду — свої ж?
— Так, нестандартне рішення, — сам до себе промовив Мамай. — Але ж який тонкий розрахунок! Цим танчиком точно керує геній. Або й сам Диявол.
Відходили засохлим річищем напряму до Стукалової Балки, минаючи асфальт і ліс. Звідти полями дісталися Паньківського Яру і вже майже на світанні перебралися на свій бік ріки. По дорозі на базу Богл бурчав:
— Даремно тільки бензин палили та б/к. Навіть сувенір на пам’ять не взяли...»
У фіналі роману Мамай побачиться з блукаючим танком ще раз і зможе роздивитися його впритул. Але ця зустріч станеться вже не на цьому, а на тому світі.
