Зацікавлено прочитав роздуми Станіслава Теліцького «Вчителю, ми слухаємо тебе. Думки, навіяні телевізійними уроками» у «Голосі України» за 26 червня цього року. Вони майже повністю узгоджуються із моїми. Ще до цього навіть телефонував у відповідний підрозділ МОНУ із приводу телеуроків. Звернув їхню увагу, що слід користуватись Новим російсько-українським словником, виданим КМДА й Інститутом української мови. Вчені зробили спробу — сподіваюсь, не останню — повернутися до джерел рідної, від уніфікованої для «єдиної спільноти» СРСР.
Запропонував ужити заходів комітетам Верховної Ради, щоб зупинити проникнення у закони русизмів, іноземщини. Розіслав усім провідним телерадіоканалам їхні типові мовні помилки.
Кожен небайдужий повинен множити біля себе тих, хто прагне глибше збагнути суть слова, ставлячи запитання, чому так. Тому не буде «власної» доньки чи сина, «даної» (ким і кому?) події, «вулиці Немирівське шосе», «знаходитись завод».
Чимало помилок тиражують (із дозволу керівництва ЗМІ) рекламістами, повільно позбуваються незграбних штампів правоохоронні органи, суди, прокуратури, нотаріуси. Потрібне самовдосконалення знань, особисте бажання бути нарівні із нормами своєї мови.
На мою думку, перехід усіх шкіл на українську мову — правильний (не «вірний») шлях. Це поставить перед усією громадою учительства (а не тільки філологів) завдання стати активними учасниками своєрідного НЕПу у новітніх формах, на відміну від 20-х років минулого сторіччя. Як учителі інших предметів доноситимуть свої знання без опанування української? Як зможуть керівники шкіл оцінювати роботу підлеглих, не маючи ґрунтовної мовної бази?
Вінниця.
