Бо тут, у глибинці, погано працює Інтернет і не у всіх є комп’ютери

Не так давно до поліського села Тріскині, що в Сарненському районі на Рівненщині, збудували новеньку дорогу. Як розповідають мешканці, бруківкою машини тряслися майже годину, а тепер максимум 10 хвилин їзди від головної траси — і ти в селі. Буде краще довозити дітей до школи.

...Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів у селі Тріскині вже підготувалася до нового навчального року. Поспілкувалися з директором Валентиною Бриж (на знімку) і дізналися про проблеми дистанційної освіти в сільській школі.

— Ми дуже хочемо, щоб навчальний рік нарешті розпочався. Цього прагнуть і вчителі, і батьки, і діти. Але важко прогнозувати, чи розпочнеться навчання з 1 вересня. Усе залежить від кольору зони карантину. Звичайно, усі протиепідеміологічні правила, які рекомендує міністерство, намагаємося виконувати. Проте найважче забезпечити дистанцію. Потрібно розмістити учнів на відстані. Цього навчального року в школі навчатимуться 48 першокласників, а загалом учнів 409. Чотири класи ходитимуть у дві зміни, хоча можлива й третя. Усе залежить від ситуації. Наповненість класів не по шість-сім дітей, а по 25.

«Після оголошення карантину з дистанційною освітою було затяжко, — продовжує педагог. — Тому що в Тріскинях багато сімей, де є проблеми з Інтернетом або з гаджетами. А в родині може бути троє дітей шкільного віку. І коли вчитель надсилає завдання, то учень може його навіть не побачити. Тобто є проблема з технічним забезпеченням у вихованців. По суті, працювали в телефонному режимі через Viber. До кінця навчання співпраця потихеньку налагодилась і рік завершили добре».

— У школі встановили три інтернет-точки ще перед карантином, але в селі мережа слабенька. Та найгірше з покриттям у селі Копище. Звідти в нашу школу приїжджають 39 дітей. І вони, і жителі дуже просять там провести Інтернет. На карантині, якщо це початкові класи, вчителі телефонували батькам і диктували завдання, а старші діти ловили на межі сіл Тріскині і Копище зв’язок і так навчались. Якщо знову введуть дистанційне навчання, то для тих учнів освітній процес буде найскладніший, — розповідає про реалії дистанційного навчання директор.

Цього дня вдалося поспілкуватися і зі шкільним кухарем. Марія Мариніна (на знімку праворуч) працює старшим кухарем шкільної їдальні Тріскинської ЗОШ уже 40 років. Жінка каже, що найприємніше в її професії, коли діти просять добавку.

— Учні йдуть у їдальню за спеціальним графіком. Але для всіх готуємо дуже смачно. Раніше, коли готували перші страви, школярі нам навіть допомагали, тобто було спеціальне чергування. Зараз такої потреби немає і на кухні працюють три людини. Робочий день залежить від меню. За один урок накриваємо новий стіл для учнів. У шкільному меню є друге (крупи, картопля), десерт (фрукти, печиво) і, звичайно, компот або чай. Продукти нам доставляють свіжі та якісні. Діти нечасто повертають тарілку з їжею. Мені робота кухаря дуже подобається, недарма тут стільки працюю, але особливо радує, коли подаємо картоплю, тоді учні біжать за добавкою. Дуже люблять поліські діти цей овоч і страви з нього. Ми дуже скучили за нашими вихованцями і молимо Бога, щоб навчальний рік нарешті розпочався. Дітям потрібні не тільки знання, а й спілкування з ровесниками. А ми, зі свого боку, до-тримуватимемося карантину, готуватимемо для дітей смачні страви. Я далека від навчального процесу, але від батьків чула, що вони проти дистанційного навчання. Бо не у всіх через бідність є можливість купити комп’ютер чи ноутбук — тут аби на найнеобхідніше грошей вистачило.

Сарни Рівненської області.

Фото Василя СОСЮКА.