Нинішній місяць, у той час, коли в сфері сільського господарства проводиться інтенсивний збір урожаю та підготовка до посіву озимих, спонукає наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, батьків та здобувачів освіти до проведення освітянської посівної — серпневих педагогічних нарад і конференцій, а також конференцій в онлайн-режимі та організованого початку нового навчального року. Він, як правило, має подвійну окрасу і ознаменований відзначенням всенародного подвійного свята — Дня знань та першого дзвоника.

У цей час українська спільнота звіряє годинники, визначає пріоритети, завдання з метою забезпечення подальшого стабільного розвитку науки і освіти. Суспільство визначає оптимальний шлях пізнання духовних (натуральних), природних, педагогічних, юридичних законів життя та опанування істини. Це спонукає до щоденної відповідальної, копіткої і титанічної праці усіх учасників науково-освітнього процесу, особливо в сучасних непростих умовах.

Циклічність освітнього процесу передбачає об’єднання зусиль особи, держави і суспільства для комплексного вирішення проблем: чому і як навчати дітей; чого бажають батьки; про що мріють науковці та вчителі; які вимоги порушує суспільство; які завдання ставить економіка; чого очікує держава; які корективи вносить природа; які виклики спричиняють катастрофи, трагедії, епідемії, стихійні лиха; які завдання має вирішувати законотворець?

У даному випадку доцільно не забувати, що ментальність будь-якого народу оцінюється за критеріями незалежності, ознаками державного суверенітету, пріоритетністю духовно-моральних цінностей, працьовитістю громадян, стабільністю в суспільстві, рівнем вирішення наукових завдань, масштабом впровадження інноваційних технологій, тенденціями економічного зростання на основі якісної та конкурентоспроможної освіти. Якісне вирішення вищезазначених проблем можливе за наявності вітчизняного комплексного наукового супроводження.

Сучасні реалії свідчать про те, що наука і освіта стали чи не найпершими сферами, які зіткнулася з важким випробуванням, спричиненим пандемією коронавірусу, шукаючи відповіді, як, з одного боку, зберегти життя та здоров’я людей, з другого — надати їм якісну освіту та зрозуміти, якою вона стане в майбутньому, як запобігти нерівності в реалізації права на освіту. Минулий навчальний рік був важким і вимагав за дуже короткий проміжок часу швидко і ефективно не лише навчати, а й навчатися, напрацьовувати нові професійні інформаційно-комунікаційні та цифрові компетентності. Українська педагогічна спільнота виявила багато прекрасних науковців, учителів та викладачів, здатних забезпечувати дистанційне навчання, робити якісні відео-уроки, онлайн-лекції, онлайн-семінари, онлайн-конференції, вебінари, що є основою для стабільного здобуття цінного досвіду, який необхідно надалі аналізувати, розвивати та поширювати разом.

Україна довірила свою долю, майбутнє дітей, молоді й нашої науки та освіти самовідданим особистостям. Вони реально усвідомлюють, що стан науки і освіти в державі не відповідає рівню розвитку, раніше досягнутого нашим народом, його інтелектуальним можливостям, духовним, історичним традиціям. Упродовж останніх трьох десятиліть в країні не виділяються для освіти і науки кошти, які б дозволяли успішний розвиток освіти і науки, виховання молоді, що сприяло б подоланню довготривалої соціально-економічної кризи та забезпечило б стабільний розвиток суспільства. Знаходять кошти на проведення помпезних свят, будівництво палаців, розважальних заходів — тільки не на освіту і науку. В черговий раз бракує політичної волі на забезпечення повноцінного фінансування сфери науки і освіти. Українці вкотре змушені «лупати політичну скалу» зовнішнього управління, а фактично неоколонізації — скалу — панства, чванства, загарбництва, зверхності, авантюризму, цинізму, байдужості, бездуховності, зневаги, підкупу, залякування, розрухи, бідності, безправ’я, неволі. Руйнування української державності проводиться під гаслами демократії, свободи, відкритості, прозорості, доброчесності, толерантності, децентралізації і є першопричиною блокування розвитку сфери науки і освіти та підставою створення механізмів гальмування економічного зростання.

Більшість школярів, студентів, учнів профтехучилищ фактично недоїдає; середня зарплата освітянина набагато менша від середньої по промисловості. Науковцю, педагогові, учителеві стали недоступними журнали, газети, книги, відвідування театрів, поїздки на відпочинок. Переобираються президенти України та народні депутати України, з’являються нові політичні партії та обличчя, змінюються уряди, а Міністерство фінансів України та фіскальні служби постійно демонструють зневагу до науковців і освітян та ігнорують виконання законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», які визначають стратегічні, пріоритетні напрями розвитку сфери науки і освіти України та передбачають підвищення зарплати науковим, науково-педагогічним, педагогічним працівникам. У результаті цього Україна, яка до 1990 року була однією із перших за рівнем наукових напрацювань, освіченості в світі, опинилася сьогодні, за даними ООН, у восьмій десятці країн, відстаючи від більшості європейських країн.

Однією з причин подібної трагічної ситуації, поряд з кризою економіки, є духовно-моральна криза, нав’язана ззовні нашому народові.

Відставання в освіті, безвідповідальне ставлення до фінансування науки і освіти посилюють економічну кризу, соціальні протиріччя, призводять до поглиблення бездуховності, цинізму, зневаги до всього вітчизняного.

Незважаючи на численні освітянські з’їзди, освітянські віча, страйки, звернення, пропозиції, українська науково-педагогічна спільнота, батьки, роботодавці в своєму Українському Домі є безправними, а країна віддається на поталу злочинним гендлярам, які розповсюджують низькопробну «масову культуру». З екранів телевізорів, безліч порнографічних (лицемірно «іменуємих» еротичними) і бульварних видань, у соціальних мережах брудним потоком обрушується на молодь пропаганда розпусти, насильства, кодування, культивуються тваринні інстинкти, реалізуються чорні технології. Втрата віри в людяність, пияцтво, наркоманія, страх поселились у душах багатьох людей. Тисячі духовних ґвалтівників, сотні проповідників людиноненависницьких сект, калічать душі наших юнаків і дівчат.

Єдиним форпостом, який протистоїть цій навалі, борючись з останніх сил, є наукові та педагогічні колективи, а опорою морального здоров’я держави, залишаючись зі своїм народом, є безпосередньо український науковець, учитель, викладач, майстер, доцент, професор. Вони протистоять, наперекір усім приниженням і відсутності уваги з боку політичних і владних структур.

Стратегічне завдання полягає в тому, аби громадську думку не було б використано для прийняття чергових, нехай і привабливих за змістом, декларацій, які ні до чого та й нікого не зобов’язують, а лише стимулюють розруху, злиденність.

Вважаємо, що виважені, правильні рішення можуть бути знайдені лише за умови чесного, нехай і невтішного, аналізу наявних проблем, бо в іншому випадку хвороби системи будуть спрямовані перш за все проти дітей та молоді. Наслідки ж такої практики надто болючі для українського суспільства. Саме тому науковими і педагогічними колективами, демократичними обласними, районними (міськими) радами, територіальними спільнотами пропонуються — політикам, владним структурам, науково-дослідним центрам та громадським організаціям — конкретні пропозиції щодо подолання кризи в науці і освіті.

В епоху глобального світового розвитку науки і освіти, запровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, складних інтегративних процесів у всіх галузях суспільного життя і виробництва відставання вітчизняної освіти, відсутність належної матеріально-економічної підтримки науки і освіти означатимуть кінець і нашій державній незалежності та добробуту кожної людини. Порятуємо науку і освіту — збережемо гідне місце українського народу в історії сучасного і майбутнього.

Освітня сфера України потребує суттєвої корекції розвитку як в цілому, так і кожної її галузі та складової. Її недоліками є відсутність достатньої державної уваги, необхідного фінансування, ігнорування прав наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників, відставання у створенні економічної основи освітньої діяльності, наявна недостатня консолідація зусиль, відсутня узгодженість дій різних гілок влади (законодавчої, виконавчої, фінансової (фіскальної) та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових інститутів, профспілкових, наукових, культурно-освітніх, педагогічних громадських організацій.

Подолання кризи в науці і освіті базується на основі виконання прав, вимог і норм Конституції України, сукупності різнопланових законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про фахову передвищу освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», Постанови Верховної Ради України «Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні», відповідних указів Президента України, програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої або погодженої Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, а також пропозицій учасників парламентських слухань «Національна інноваційна система: стан та законодавче забезпечення розвитку», «Збалансований розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки».

Водночас перед законодавцями порушено першочергове завдання — врахування та закріплення в юридично-правовій площині пропозицій, зауважень, застережень обласних, районних державних адміністрацій, обласних, районних (міських) рад, педагогічних колективів, профспілкових та громадських організацій, висловлених мільйонною українською спільнотою під час підготовки та прийняття законів у сфері освіти. Як свідчать об’єктивні дані, не враховані пропозиції до таких законів України:

На жаль, не враховано багато пропозицій Національної академії наук України, національних галузевих академій наук України, Спілки ректорів України, Профспілки працівників освіти і науки України та численних колективних і особистих звернень наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників. Зазначене змушує оперативно реагувати на «закладені» негаразди та вносити постійні зміни.

З часу прийняття законів України:

- «Про вищу освіту» внесено та прийнято Верховною Радою України 33 системні законопроекти та ухвалено рішення Конституційного Суду України;
- «Про освіту» внесено та прийнято Верховною Радою України 8 системних законопроектів та ухвалено рішення Конституційного Суду України;
- «Про повну загальну середню освіту» внесено на розгляд Верховної Ради України 6 законопроектів.

Фактично маємо законодавство, стабільність якого достатньо не забезпечено на концептуальному та практичному рівнях. Наведені приклади свідчать про те, що процес освітнього законотворення відбувається в контексті: «Бажалося як краще, вийшло гірше, ніж завжди».

Науково-педагогічна громадськість відгукнулася також на нові демократичні тенденції і скерувала такі петиції, які надійшли до Верховної Ради України та Президента України, про:

- відновлення гарантій, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту», щодо розмірів середніх посадових окладів освітян (25 241 підпис);
- визначення місця технікумів і коледжів в системі освіти України (26 179 підписів);
- внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» (27 262 підписи);
- захист професійної освіти України (25 300 підписів).

За результатами розгляду петицій вищі державні інституції змістовних правових рішень не прийняли.

Затвердження вищезазначених законів супроводжувалося бойкотом, проведенням страйків, зустрічей, але позитивного, правового рішення не було прийнято. Назріла конфліктна ситуація — з одного боку, посилення сподівань громадськості на кращі зміни, з другого — апатія та зневіра в покращення ситуації.

Громадськість України також очікує правового рішення Конституційного Суду України за результатами Ухвали Великої палати Конституційного Суду України «Про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Головна мета держави, наукових, педагогічних колективів полягає у визначенні пріоритетних напрямів розвитку науки і освіти України в XXI столітті, окресленні механізмів забезпечення різнобічного формування людини як особистості та найвищої цінності суспільства, подолання духовно-моральної кризи в суспільстві, а також у створенні правових, політичних, соціально-економічних, організаційних засад стабільного функціонування освіти та подальшої стратегії розвитку освіти.

Актуальним є завдання здійснити чіткий аналіз наявної законодавчої освітянської бази, визначити перелік законів, в яких унормовуються питання життєдіяльності освітянських закладів (нині таких законів більше 300). Подолати існуючі протиріччя між законами; встановити науково-обґрунтовані моделі та механізми економічної, фінансової, господарської діяльності закладів освіти, науково-дослідних центрів, соціально захищеного їх оподаткування.

Правилом має стати принцип: те, що заробляє науковець, викладач, учитель, учень, студент, заклад освіти, наукова установа, повинно залишатися для потреб школи, училища, технікуму, коледжу, вищого закладу освіти і наукової установи. Всі кошти, які отримує навчальний заклад, наукова установа, мають бути звільнені від оподаткування.

Необхідно також здійснити заходи щодо забезпечення розвитку науки і освіти як згуртовуючого, консолідуючого, розвивального, стабілізуючого, науково-пізнавального та культурно-освітнього інституту суспільства, місця співпраці та примирення всіх політичних сил, посилення громадянського патріотичного виховання, формування історичної пам’яті населення, особливо молоді. Не допускати штучного протистояння, поділу громадян за ставленням до історичної спадщини Українського народу, зупинити деструктивну критику тих історичних подій, які фальсифікуються відповідними «незалежними» інститутами та центрами. Оцінку історичних явищ доцільно проводити на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також з позицій безпеки та забезпечення взаємозв’язку між поколіннями, створення гарантій безпеки Української нації. Актуальним є реалізація принципу «Моя школа — мій дім, мій дім — моя родина, моя родина — рідна Вітчизна».

Доцільно передбачити започаткування та розробку як на загальнодержавному рівні, так і на базі закладів освіти науково-освітніх, культурно-пізнавальних програм з розвитку демократії: «Освіта для демократичного суспільства», «Громадянська освіта», «Розвиток демократичних засад в історії і практиці української педагогіки», «Врятуємо від забуття», «Українська школа», «Україна в школі», «Школа для України», «Школа про Україну», «Школа — родина», «Серце віддаю дітям», «Обдарованість — старанність — успішність», «Педагогіка успіху», «Педагогічна майстерність», «Педагогіка співробітництва», «Педагогічна гармонія», «Педагогіка добра», «Наукова організація пізнавального процесу» та забезпечити їх фінансування.

Засади розвитку науки і освіти України мають базуватися на вітчизняній спадщині К. Ушинського, В. Сухомлинського, А. Макаренка, С. Русової, Б. Грінченка, М. Пирогова, Г. Ващенка, В. Вернадського, Є. Патона, Б. Патона, В. Лобановського та інших творчих напрацювань, доробок наукових установ, закладів освіти, професійних шкіл. Неоціниме значення мають педагогічні ідеї українських класиків Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших. Актуальним є доробок українських педагогів-новаторів І. Зязюна, В. Шаталова, М. Палтишева, М. Гузика тощо. У вирі реформаторських реформ не мають бути загубленими напрацювання заново та демократично відроджених, створених в роки незалежності гімназій, колегіумів, ліцеїв, навчально-виховних комплексів (об’єднань), здобутки сучасних професійних (професійно-технічних) закладів освіти, технікумів, коледжів та вищих закладів освіти незалежно від підпорядкування, статусу та форми власності.

Загальнодержавне завдання полягає також у тому, щоб возвеличити громадян України із статусу «маленького українця» на конституційний рівень особистості як основної цінності суспільства.

Варто не забувати, як на початку 1990-х років в Україну неодноразово висаджувався заокеанський професорсько-силовий десант. Їхнім пріоритетом було визначено Україну, українську науку, технології, економіку, освіту, особливо природничо-математичну, інженерну, технологічну. Адже Україна в той час займала шосту сходинку серед передових, цивілізованих, демократичних країн світу.

Доцільно взяти на озброєння пораду, настанову, побажання демократичних та авторитетних представників Ради Європи, які в середині 90-х років XX століття констатували, що Україна має унікальну природу, потужну економіку, оригінальні наукові напрацювання та винаходи, міста з європейською інфраструктурою, європейську столицю — м. Київ. Український народ має багату історію, визнані, перевірені та утверджені духовно-моральні цінності, унікальну науку, якісну освіту, яскраву культуру. На цій підставі вони радили науково-педагогічній громадськості України оберігати, цінувати, розвивати, пропагувати, демонструвати та представляти своє, зміцнювати свою державу, власну економіку. Таким підходом, вони вважали, Україна збагатить європейське співтовариство. Ми не маємо права також нехтувати той факт, що ряд провідних європейських країн завершив успішний перехід на навчання своїх дітей за підручниками Л. Ландау, А. Колмогорова або їх аналогами.

Виклики сьогодення спонукають до забезпечення стабільного розвитку України, прогнозування та визначення стратегічних пріоритетів постійного відтворення та удосконалення сфери науки і освіти, а особливо галузі повної загальної середньої освіти. Вирішення всіх окреслених завдань потребує формування духовно багатої, гармонійної особистості зі стійкими переконаннями, глибокими знаннями, широким кругозором, загальновизнаними компетентностями та можливе в контексті пріоритетів четвертої промислової революції, утвердження демократичних тенденцій розвитку громадянського суспільства. Складність і багатогранність навчально-виховних завдань потребує виваженого, поміркованого, компетентніcного підходу в реалізації політичних ініціатив та їх законодавчому закріпленні.

Кожний період часу і наше сьогодення вимагають пошуку оптимальних шляхів розвитку сфери науки і освіти, розв’язання актуальних науково-освітніх завдань — всебічного комплексного, системного підходу до їх вивчення, охоплення великої кількості об’єктів і суб’єктів творчого процесу, орієнтації на створення сприятливих умов творчої праці та інтенсивного, напруженого навчання, реальних демократичних відносин представників громадянського суспільства.

Дозвольте побажати, щоб наші наукові та освітні плани збігалися з реальними пріоритетами, потребами, вимогами, викликами на шляху поступального розвитку українського суспільства.

Борис ЧИЖЕВСЬКИЙ, керівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, заслужений працівник освіти України.