Живуть душа в душу. У подружжя троє дітей. Усіх вони вивели в люди, гарно виховали, дали освіту, професію. У всіх дітей уже свої сім’ї, які теж виростили вісьмох дітей — їхніх онуків.
— Першим народився онук Роман, далі були Оксана, Оля, Ірина, Коля, Юра, Олександр, Маринка. Всі теж при професіях, при ділі, — пишається онуками Секлета Миколаївна, а далі перераховує правнуків, яких у неї десятеро: — Катя, Аня, Ярослав, Мар’ян, Макар, Матвій, Олександрочка, Олексій, Іванко, Наталія.
Зізналася, що мріє ще й про праправнуків, бо діти, на її думку, — це завжди радість. Секлета Миколаївна любить, коли вони приходять у гості і дитячий гамір наповнює їхню з дідусем домівку. Для всіх знайдеться добре слово, ласка, бабусина казочка, гостинчик. Секлеті Миколаївні — 85, а Миколі Федоровичу у грудні виповниться 90.
Здоров’я потихеньку підводить — роки беруть своє, і все ж вони дають собі раду. Секлета Миколаївна смачно готує, Микола Федорович порається по господарству, яке у них тепер уже невелике — кілька курок, собака. Часто навідується з гостинцями донька Віра, яка живе на тій же вулиці, що й батьки, син Юрій, його донька Маринка — студентка медичного вузу. Вона й прибере, й попере, і у квітнику дасть лад. Одне слово, помічниця.
У селі подружжя поважають за порядність, працьовитість і доброзичливість.
Секлета Миколаївна і Микола Федорович мають по сорок років трудового стажу. Вона працювала бухгалтером (останні 34 роки безперервно у місцевому колгоспі), він — шоферував. Заслужили невеличкі пенсії, якими стараються раціонально розпоряджатися. На долю не нарікають, не скаржаться, радіють кожному прожитому дню.
Ось і нині гріються на сонечку у своєму невеличкому садку, в оточенні квітів. І спілкуються з сусідами.
Рівне.
Фото автора.
