Заснували його ще в жовтні 1984 року. Тоді розташування товариства погоджувалося із санітарно-епідеміологічною станцією та іншими контролюючими службами, а затверджувалося головою Полтавського райвиконкому. Все те засвідчено відповідними документами.

Ні для кого не було таємницею і те, що ця земельна ділянка наближена до діючого міського кладовища. Та на той час територія цвинтаря була ушестеро(!) меншою за нинішню. Зрештою, представники влади запевняли нас у тому, що невдовзі кладовище взагалі закриють для нових поховань, навколо нього почали зводити паркан.

Тож об’єднані в товариство земляки десятиліттями вели активну садівничу та городницьку діяльність, використовували колодязі й свердловини для приготування їжі та поливу дерев, городини. І продовжують робити це зараз. Сьогодні в нашому товаристві налічується 129 ділянок. Більшість їхніх господарів у теплу пору року живуть тут самі, відпочивають родинами разом із малими дітьми.

Однак усі вони були просто шоковані, коли з 21 липня цього року на цвинтарі поруч із земельною ділянкою садівничого товариства «Факел», за якихось 15—20 метрів від огорожі, почали ховати небіжчиків. І це при тому, що, згідно з державними санітарними нормами, санітарно-захисна зона від території кладовища до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, колективних садів і городів має бути не менш як 300 метрів.

Страшно навіть подумати, що може статися тоді, коли внаслідок таких кричущих порушень санітарних норм атмосферні та ґрунтові води з кладовища потраплять до джерел водопостачання, які використовують члени садівничого товариства.

Тоді масових отруєнь не уникнути... На це ми звертали увагу в колективному листі-скарзі за підписами понад 60 членів товариства до керівників Полтави та згаданого села, обласних посадовців, які очолюють контролюючі служби та правоохоронні органи.

Їхньої реакції на наше звернення поки що не побачили. За таких обставин змушені через парламентську газету нагадати представникам державної влади й органів місцевого самоврядування про те, що, віддаючи останню шану померлим, треба пам’ятати і про живих...

Іван ПЕТРЕНКО, Володимир ТАРАСЕНКО, Олександра ХРАПАЧ.

Полтава.