Три покоління родини Кушнір: Світлана Іванівна (у центрі), донька Тетяна та внучка Марічка Бедзик.
Все в цій фразі звучить дивовижно. Але тим не менш усе в ній правда!
Жителька Ірпеня на Київщині Світлана КУШНІР походить із приазовських греків, але є палкою патріоткою України і шанувальницею української культури! На літературних вечорах у бібліотеці та інших закладах культури вона декламує байки Павла Глазового, вірші інших наших поетів. 29 липня Світлана Кушнір відзначила свій 80-річний ювілей. Її привітали представники влади, працівники культури та поети Ірпеня.
А народилася вона в селі Чичеріному Волноваського району на Донеччині, але після першого класу разом із батьками переїхала... в Нью-Йорк. Утім, не в Америку. В Донецькій області був свій Нью-Йорк. Згодом українську школу тут закрили, замість неї відкрили дві російські, а селище назвали Новгородським. Нині воно підпорядковане місту Торецьку. Але пані Світлана має атестат про закінчення Нью-Йоркської середньої школи!
Дівчина мріяла про фах учителя, вступала в педінститут, але не пройшла за конкурсом. Тоді вирішила податися в Коломию Івано-Франківської області і вчитися там у технікумі на техніка-технолога меблевого виробництва. Всі, хто знав про її педагогічну мрію, здивувалися. Світлана й сама не могла пояснити свого несподіваного рішення. Згодом вона зрозуміла, що це був поклик долі: в технікумі Світлана познайомилася зі своїм судженим Григорієм. І вони побралися.
Чоловік закінчив технікум із червоним дипломом і тому міг обирати місце роботи. Він обрав меблеву фабрику в Ірпені на Київщині, щоб бути ближче до рідного краю — Чернігівщини. Вже працюючи в Ірпені, подружжя Кушнірів здобуло вищу освіту в київських ВНЗ. Світлана Іванівна стала економістом.
Хоча насправді Світлана Кушнір завжди була закохана в рідну українську пісню, національну культуру. Вона співає в київському хорі «Гомін» і в місцевому хорі ветеранів «Пам’ять». На 50-річчя випуску свого класу Світлана Іванівна одна з усіх прийшла у вишитій українській сорочці. Однокласники здивувалися, але констатували, що жінка в українській вишиванці стає ще красивішою.
Коли в напівпідвалі будинку, де мають помешкання Кушніри, закрили котельню, то чоловік влаштував там майстерню. А після його смерті Світлана Іванівна власноруч обладнала тут своєрідний приватний музей українознавства. А присвятила цей музей пам’яті своєї свекрухи — Ганни Кушнір, з якою перебувала в приязних стосунках.
Музей відкрився в липні 2009 року в двох невеликих напівпідвальних кімнатках. Тут експонуються портрет Тараса Шевченка і репродукції його картин. Ще один портрет Кобзаря вишила бабуся зятя Світлани Іванівни. Також на стінах можна побачити рушники, які вишила її свекруха ще у 1925—1926 роках. Ганна Григорівна, готуючись до заміжжя, вишила на одному побажання: «Дай, Боже, щастя», а на іншому — «Дочка матері вгодила, що на досвітки не ходила».
Зберігає Світлана Кушнір у своєму музеї і добірку літератури про Голодомор, книжки про боротьбу українського народу за незалежність Батьківщини, давні предмети побуту. Власниця музею може розповісти і про українські звичаї, і про жахливу трагедію 1932—1933 років.
Процитую деякі записи з Книги відгуків цього музею українознавства.
«Ви знаєте, я щаслива! В душі співає пісня! Хай буде так завжди! Такі музеї відродять Україну» (сусідка О. Горбаченко).
«Пам’ятаймо про минуле і плекаймо майбутнє!» (Тетяна Безручко).
«Україна буде жити, якщо є такі українці» (Ірина і Василь Смолі).
«Куточок відпочинку в напівпідвалі змушує задуматись — де ж краще? На Канарах чи в Ірпені? Важливо не тільки побачити, а й відчути! Почитати Шевченка та Руданського в такій тиші, серед вишитих рушників та всіляких предметів минувшини — це справді казково! Радіймо тим, що є на цьому світі такі патріотичні душі! Дякуємо і бажаємо здоров’я, сили та натхнення!» (З. Руденко, Н. Квітка, С. Забужко).
Світлану Кушнір дуже тішать ті відгуки і добрі слова, бо вона завжди радо вітає відвідувачів у своєму музеї.
Київська область.
Фото автора.
