Але все це лише цифри. Чи насправді багатьом вдалося відчути, що їхній добробут зростає? Хто отримує великі заробітки? І на що доводиться жити найбіднішим?

Для багатьох хмельничан давно відомі відповіді на ці запитання. І все ж час від часу з’являються такі красномовні приклади щодо того, хто і як заробляє на життя, що оминути їх просто неможливо.

Із середньою зарплатою теж починаються проблеми. Якщо ще кілька місяців тому державні органи статистики повідомляли, що на Хмельниччині середня номінальна заробітна плата штатного працівника хоч трохи, але зростає, то наприкінці літа цифри почали обвалюватись.

Ще в червні було названо цифру середнього заробітку по області в 10 018 гривень. І це було в 2,1 разу вище рівня мінімальної зарплати. При цьому реальна зарплата в червні порівняно з травнем була вищою на 12,8 відсотка, а відносно минулорічної — на 8,1 відсотка.

Гарні цифри, чи не так? Якщо б так зростали доходи родини протягом року, то дуже швидко вони б подвоїлись. Але облишмо цей оптимізм. Бо цифри наступного місяця зовсім інші.

Уже в липні середній показник становив лише 9 970 гривень, і реальні надходження впали за місяць на піввідсотка.

Щоправда, все ще залишаються ті, хто заробляє більше середнього, — це працівники сфери державного управління й оборони, обов’язкового соціального страхування, фінансової та страхової діяльності. Але коло цих щасливчиків доволі вузьке.

Мало кому вдається переступити поріг у десять тисяч гривень. Та й, крім цього, статистика називає і тих, кому вдається заробити менше половини від середньообласної зарплати. Як бути їм?

Причому йдеться не тільки про зарплату, а й взагалі про доходи, на які змушені жити родини.

Єдине місце працевлаштування — сміттєвий бак

Не так давно соціальні мережі вибухнули історією хмельничанки, котру завалило сміттям у власній квартирі. Визволяти її довелось рятувальникам, бо інакше жінка могла просто задихнутись під завалами мотлоху просто у своєму коридорі.

Загалом із такими фактами, коли сусіди скаржаться на те, що через деяких мешканців їхні під’їзди та двори перетворюються на смердючі смітники, вже доводилось стикатись в різних містах. Але цей випадок по-своєму особливий.

Адже йшлося про власницю квартири, у якої не помічали психічних відхилень і схильності тягнути додому все підряд. Навпаки, приятелі, сусіди говорили про те, що вона вкрай трудолюбива, добра і приязна людина. Все життя пропрацювала на заводі. Але й на пенсії не хотіла сидіти склавши руки. Тим паче, що прожити на її копійки було складно.

Пенсіонерка готова була й надалі трудитись і заробляти. Але ж хто візьме на роботу жінку у віці?

Заняття для себе вона намагалась знайти сама. Спочатку підробляла тим, що возила на базар у візочку чай та каву, які там продавала. Але згодом цей «бізнес» почав згасати, бо й самі базарники почали втрачати свої доходи — тут уже не почаюєш.

Тоді жінка знайшла для себе інше джерело доходу — вторсировину. Ось так і почала збирати папір, пляшки, метал, пластмасу — все, що потім можна здати у пункти прийому. Коштує все це зовсім небагато. Тож, зрозуміло, для того, щоб заробити хоч кілька сотень, треба зібрати гори відходів у буквальному розумінні слова. Так, «добро» зі смітників опинялось у квартирі пенсіонерки. Вона й сама не зогледілась, як «капітал» заповнив усе помешкання. А одного дня, переступивши через поріг, господиня відчула, як її завалило сміттям. Причому настільки, що вона не могла й ворухнутись. Медики і рятувальники, котрих викликали на підмогу, побачили таку картину: ноги стирчать на порозі, а самої людини вже й не видно...

Цікаво, що сусіди, з якими жінка прожила поруч сорок років, не тільки не скаржились на неї, а навпаки — ставились зі співчуттям і майже в один голос хвалили за працьовитість. Ну а те, що працювати довелось в такій «сфері», — хіба її вина? Кому приємно ритись в бруді і відходах? Але ще неприємніше жити в злиднях. І кожен шукає свій шлях, як із них вибратись.

Брак грошей не у всіх

Попри те, що загалом люди стали жити бідніше, далеко не всі відчувають проблеми з грошима. І це не дивно, адже в декого немає жодних запобіжників у встановленні зарплати.

Так, один із сільських голів заробляв за рік більш як по півмільйона гривень. Цей факт було оприлюднено на одній із сесій обласної ради. А депутат Олександр Савчук зробив запит і звернувся до правоохоронних органів із проханням розібратись, наскільки правомірною є така зарплата для сільського очільника.

Народний обранець розповів, що з таким проханням до нього звернулися жителі двох сіл із Чемеровецького району. Керуючи двома селами, у яких живе не більш як 1,3 тисячі мешканців, голова отримав за 2018 рік понад 550 тисяч гривень зарплати, а за минулий — понад 700 тисяч. Далеко не кожен міський голова, у чиєму підпорядкування багатотисячні і навіть мільйонні міста, може похвалитись такими заробітками. А от сільський керманич зміг.

Цікаво, що він ще й пенсіонер. І його минулорічна пенсія становила 14 933 гривні. Різниця в цих цифрах така величезна, що їх навіть немає як співставляти. Зрозуміло, що односельці, у котрих дуже часто немає навіть такої маленької пенсії чи зарплати, були обурені. Але ж хіба в одному сільському голові справа?

Хто підрахує, скільки чиновників та керівників отримують не те що за рік, а навіть за місяць подібні зарплати?

Та ніхто не хоче цього робити. У результаті одні живуть так, як хочуть. Решта виживають, як можуть. І, здається, всіх це задовольняє. Бо про будь-які серйозні зміни навіть не йдеться.

Факт

Під час опитування, яке проводило Головне управління статистики в області щодо самооцінки домогосподарств рівня свого матеріального добробуту, на питання щодо визначення свого соціально-економічного статусу в суспільстві понад половина респондентів відповіла, що вважає себе бідними. Решта родин бідними себе не вважає, але й до середнього класу віднести себе не може. Тільки дві родини зі ста вважають себе представниками середнього класу. І жодна не назвала себе заможною.

Хмельницький.