Про те, як фестивалили, розповідає Ольга Кацан, чия команда «ІрпіньTime» виборола Гран-прі у номінації «Друковані ЗМІ».
Цьогоріч фестиваль був нереальним у прямому сенсі слова, адже запалював віртуально, проте не менш щиро, змістовно й атмосферно.
Уперше за історію ЗОСі вулиці Славутича не побачили автобусів і радісних зустрічей, урочистої ходи й концертів, обіймів і кольорового братання. Когорти юнкорів не «полювали» за коментарями та неймовірними історіями, а волонтери-славутчани допомагали онлайн. Тож організаторам довелося добряче помізкувати, щоб «фестиваль на дивані» відбувся на всі сто: його переселили у ZOOM, Facebook і Telegram. А ще заінтригували гостями, подіями, подарунками і створили майже «новорічну» атмосферу очікування свята.
«Цього року ЗОСя вперше не дощить: ви помітили? — сміється в телефонній розмові директорка фестивалю Ніна Єрьоміна. — Без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний — виняток у всіх сенсах. Нам довелося переосмислити й перебудувати роботу. Весь перший день хвилювалася, щоб усі знайшлися, щоб усе працювало й усі були задоволені».
У кожної команди — свій волонтер: щорічно кандидати на цю почесну роль проходять відбір та навчання. Цьогоріч волонтер — людина надважлива, адже від того, як вдасться побудувати комунікацію, здружитися, не бачачи один одного, залежить успіх команди. У ці дні саме волонтери ставали для багатьох учасників, особливо новачків, «очима» й «ногами», завдяки яким можна було побачити і відчути Славутич, а ще дістати інформацію, необхідну для виконання конкурсних завдань.
Усі заходи для учасників фестивалю проводили онлайн: від жеребкування (під час якого симпатичні дівчатка обирали для кожної команди теми, записані на золотих листочках, зорях-айстрах, дощових краплинах і парасолях — милих атрибутах осінньої фестивальної пори) і до церемонії нагородження. Славутчанам подарували клаптик «живого» фестивалю у вигляді справжнього братання та вело- і мотозабігу.
Родзинка віртуальної ЗОСі — конкурс краси. Цього року за звання «Міс Славутича» змагалися восьмеро учасниць, одна з них — із Білорусі. Вони готували відеовиступи для етапів змагання.
Статус найчисленнішої номінації вкотре не втрачає «Фоторобота» — у ній взяли участь 38 команд. Зріс інтерес і до номінації «Медіапроект»: певно, завдяки карантину молодь краще освоїла веб-дизайн та новітні формати комунікації (зокрема, блог). Тож журі відзначили якість контенту й візуальних рішень.
У конкурсному «меню», як завжди, ще «Друковані ЗМІ», «Відео» та «Молодіжна демократія». У кожній з номінацій учасники отримали тему, на реалізацію якої мали добу. Розмаїття тем вражало: хтось розмірковував про спорт на карантині, хтось досліджував своє місто, хтось шукав інсайти, знайомив із героями свого часу, замислювався над абстракцією буденності та імпресіонізмом у житті. Втілити результати роздумів, пошуків і знахідок потрібно було у вигляді медіапродукту — повноцінного газетного випуску, публікації на інтернет-порталі, фотогалереї, відеосюжету тощо. Фактично команди складали своєрідний іспит на профпридатність в експрес-школі журналістики. Ще одна незмінна річ, на яку завжди чекають команди, — це майстер-класи від професіоналів. Традиційно члени журі проводили «розбір польотів», де аналізували домашні та конкурсні роботи, визначали сильні сторони й недоліки.
Переможців оголошували в славутицькій міськраді міський голова Юрій Фомічев, директор фестивалю Ніна Єрьоміна і команда ЗОСі (на знімку). Тож хто став найкращим?
У номінації «Демократія» перемогла команда «Майбутнє Славутича». Серед фотографів кращою стала Анна Рузакова (команда «Лідерландія» зі Шкарівки). У номінації «Відео» перемогла студія дитячого телебачення Лозівського будинку дитячої та юнацької творчості. Кращий медіапроект представила збірна гуртка медіа дизайн КПДЮ «3R». А кращим друкованим виданням стала наша газета «ІрпіньTime» Університету ДФС України.
Київська область.
Фото з відкритих джерел.
