На знімку: Любов Помірна демонструє свої роботи.

Написати у газеті про майстерну вишивальницю й вправну господиню Любов ПОМІРНУ порадив мені під час нещодавнього відрядження в. о. старости Кримоцького старостинського округу Радомишльської ОТГ Віталій Галицький.

«Вона добра, щедра, гостинна, талановита, працьовита, скромна і віддана своїй справі. Це справжня майстриня, котра у такий непростий час творить красу й радує під час різноманітних виставок не лише односельців, а й жителів райцентру та Житомира, — сказав Віталій Болеславович. — Якби таких людей у селі було більше, то й жити було б краще й веселіше».

Розкішне подвір’я Любові Михайлівни прикрашає прегарна квіткова клумба, на якій усіма барвами веселки виграють чорнобривці, айстри, гладіолуси, жоржини, троянди...

— Невже це все ваших рук діло? — цікавлюся у господині.

— Так. Квіти — це одна із моїх слабинок, яким я присвячую багато часу, — усміхається пані Люба. — Навесні їх висіваю і ціле літо над ними «чаклую»: поливаю, просапую, досіваю, які не зійшли... Це дуже марудна справа, але коли вже всі квіти розцвітають, то ввечері всидіти в хаті не можна, виходимо на вулицю вдихати п’янкий квітковий аромат та милуватися їхньою красою.

— Ваша професія дещо незвична для жінки...

— Після направлення я 30 років пропрацювала у селі Кримку в рибгоспі іхтіологом-рибоводом. Мені моя робота подобалася. А родом я із Кодри Макарівського району, що на Київщині.

— Чув, що ви ще й голку з ниткою з рук не випускаєте?

— О, так! Це ще одне моє хобі, яке допомагає радіти життю й не думати про проблеми. З дитинства я в’яжу та вишиваю. Цього мене навчила мама Катерина Павлівна, переказуючи народне прислів’я: «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати — буде чим гостей шанувати». Сама собі шила і в’язала одяг, коли його дістати було важко. А вишивкою зайнялася серйозно років з десять тому. Якось на ринку побачила схему, яка мені дуже сподобалася, підібрала нитки. І з того часу все закрутилося... Коли працювала, вільного часу було обмаль. А вишивка вимагає і часу, і натхнення. Тепер довгими вечорами беру до рук голку й нитку, вмикаю телевізор і...

— Багато маєте вишитих робіт?

— Та хто ж їх рахував? Мені сподобалася картина, я й беруся її вишивати. Хоча... десь уже більш як сотня. І всі вони наповнені особливою енергетикою і любов’ю. Взагалі дуже люблю яскраві й «живі» картини із зображенням квітів, котів, природи, є в творчому доробку і роботи на релігійну тематику. Наприклад, у місцевий костел святого Антонія вишила ікону святої Марії.
Свої роботи дарую рідним і близьким на ювілеї, декілька вишитих картин поїхали до столиці та по Україні, а одна — до Іспанії, де працювали наші земляки... Переважно користуюся акриловими нитками, раніше купувала й бісер.

— Любов до вишивки зуміли передати й рідним?

— Так. Вишиває невістка Людмила, та й онука Анастасія теж робить перші кроки у цій нелегкій, але красивій справі.

Проводжаючи мене до хвіртки, Любов Михайлівна здивувала словами: «Хата без рушника, ніби оселя без дітей». Це й справді так, подумалось мені.  Доки в невеличких поліських селах живуть такі талановиті майстрині, які вишивають на полотні сповнені високого змісту узори з прадавніми символами та знаками, доти в Україні все буде добре.

Житомирська область.

Фото автора.