І в першу чергу тому, що такий вік геть не асоціюється з моєю тьотею Любою. З дитинства пам’ятаю її неймовірно енергійною, завжди феєрично діяльною і привітно усміхненою, а ще — дуже розумною і далекоглядною.

Я і досі звертаюся до неї по пораду — вона і вислухає, і почує, і похвалить, і настрій підніме якоюсь історією зі свого життя. А життя в Любові Василівни (у дівоцтві — Краснощок) завжди неслося вперед стрімко, мов той потяг-локомотив...

Зростала вона у відомому ще з князівських часів селі Літки, що на Київщині, в родині льотчика-фронтовика Василя Федоровича Краснощока та співочої майстрині Галини Трохимівни. Була дбайливою старшою сестрою для молодшого брата Олександра та сестрички Віри, котрі з’явилися на світ одразу після неї. Любила шити й співати, грала на баяні і завжди мала багато друзів.

Любов Корж із чоловіком Віталієм, батьком Василем та мамою Галиною.

На її малій батьківщині і досі згадують Любов Василівну вісімнадцятирічною. Тоді, після закінчення місцевої школи, вона з таким завзяттям працювала старшою піонервожатою, що слава про неї гриміла на весь Союз, а її фото у 1973 році прикрасило обкладинку всесоюзного журналу «Вожатий». Конкурси, концерти, з’їзди, КВК, поїздки — все навколо загальної улюблениці Любаші вирувало немов торнадо, і кожний захід свідчив про її неперевершений талант організатора і педагога.

Але Любов Василівна не одразу вступила в педагогічний вуз. Попервах бачила себе науковцем у білому халаті з пробірками в руках, тож подала документи на хіміка-технолога в КПІ. Тепер згадує про це з усмішкою. Бо доля знову розвернула її шлях у інший бік — до дітей.

Останні курси не надто цікавого «політично перевантаженого» навчання у педінституті пролетіли швидко, бо в серце Любові Василівни постукало кохання. Рухлива мініатюрна шатенка зустріла високого й ставного Віталія. До речі, доля звела їх теж на педагогічній ниві: вона була зразковою вожатою в літньому піонертаборі, а він приїхав туди з інспекцією як комсомольський лідер. Розговорилися про життя і книги, зацікавилися, а через кілька років дружнього спілкування вже просто не уявляли себе один без одного, тож вирішили одружитися. До слова, книги завжди відігравали велику роль у родині Коржів. Серед інших біографічних історій, у своїй книзі «Еківоки» (яка, до речі, перемогла в конкурсі «Книга року-2019» в Чернігові) Віталій Терентійович із неперевершеним почуттям гумору і слова розповів і про пригоди, що трапилися в день їхнього весілля. Так розпочалася історія родини Коржів (на знімку).

Після народження першого сина Юрія подружжя прийняло рішення, що разом із хлопчиком до дитсадка піде і його мама. Вихователькою. Їй було важливо мати можливість дбати про сина (думка про те, щоб не працювати і виховувати вдома, за часів Союзу апріорі вважалася аморальною і злочинною). Коли народився другий синок Роман, Любов Василівна була вже завідувачкою дитячої установи. Не зчулася, як стала методистом, інспектором в райвно, згодом завучем інтернату для сиріт. У цей же час майже десять років очолювала районну опікунську раду. За віддану працю отримала звання «Відмінника народної освіти».

Змінювалися часи, змінювалися й види діяльності. Коли чоловік пішов у бізнес — освоїла професію бухгалтера. Коли три каденції поспіль Віталія Терентійовича обирали народним депутатом Верховної Ради України — знову підтримала чоловіка не лише як дружина, а й його помічник-консультант.

Загалом у її трудовому арсеналі — 16 місць роботи! І всюди Любов Корж працювала з повною віддачею, величезною енергією і приголомшливими результатами. Про це свідчать десятки відзнак, похвальних листів, свідоцтв і дипломів, публікації в журналах і газетах, тисячі фотографій...

Поруч із дружиною стрімкими кар’єрними сходинками піднімався й чоловік Віталій. Часто згадує (і в книзі теж) такий випадок. Якось почув, з якою повагою його Любашечка говорить про одного аспіранта, вирішив і собі стати аспірантом та захистити кандидатську дисертацію. Освіта є, знання теж, та й тему обрав нову, не обласкану увагою науковців — про підвищення ефективності технологічних перевезень. Написав, захистив у Москві, привіз Диплом кандидата наук додому і урочисто презентував його головній своїй натхненниці зі словами: «Це все твоя заслуга!». І Любов Василівна не заперечує. Не дарма ж кажуть: поруч з успішним чоловіком завжди крокує мудра дружина...

І так кожної миті їхнього подружнього життя завжди зразково елегантна й вишукана Любов Василівна дбала про родину, підтримувала у прагненнях, надихала своєю вірою і мудрістю, ніколи не скаржилася, а прикрашала своєю усмішкою життя чоловіка й синів, а згодом ще й невісток та онуків.

А як смачно вона готує! Має велику колекцію рецептів, знає кулінарні тонкощі й секретики. Гостинність їхнього дому цінують рідні і величезне коло друзів — поетів, письменників, політиків, патріотів. Тут щиро і щедро приймали найдостойніших.

Тут збираємося і ми на великі родинні свята. До речі, однією з таких подій три роки тому стало вінчання Любові Василівни та Віталія Терентійовича у Володимирському соборі. Тоді, на Покрову, вся увага численних прихожан у храмі була прикута до цього шляхетного подружжя. «Яка пара! А вона — немов англійська королева!» — чулося звідусіль.

У пошуках ілюстрацій, які найвлучніше розказали б про тьотю, гортаю численні фотоальбоми. І поринаю не лише у будні й свята, події й мандрівки своїх рідних, а й у власне щасливе дитинство...

Вітаємо з днем народження, Любове Василівно! Здоров’я Вам і довголіття!

Фото з родинного альбому.