На знімку: кадр з фільму «Ткацький шлях».

Це стрічка, в якій переплітаються автентичне мистецтво, старовинні обряди і природа українських гір та степів — там, де ця природа лишилась незайманою. Саме в таких місцях, далеко від мегаполісів й споживацького суспільства, збереглися «острови» автентичних ремесел. «Ткацький шлях» актуальний тим, що привертає увагу до нашої спадщини у період глобалізації й розмивання культурно-ідентичних кордонів.

У багатьох українських регіонах є осередки, які в автентичному вигляді зберегли найрізноманітніші техніки ручного ткацтва. Команда фільму сподівається, що він сприятиме покращенню комунікації між майстрами на локальному рівні, а також підвищить їхній імідж серед земляків, які не завжди можуть належно оцінити високомистецький продукт.

Дуже прикро, що на національному рівні є вкрай мало ініціатив, які об’єднували б локальні ткацькі осередки, сприяли комунікації, співпраці, перейманню досвіду. Завдяки фільму ця комунікація може бути налагоджена.

Історії героїв стрічки доводять — улюблене заняття може стати постійним видом заробітку чи додаткового доходу. Адже вироби ручної роботи дедалі більше цінуються. Для декого заняття ручним ткацтвом перетворилось на професію та дозволило залишитись вдома, не мігрувати за кордон.

Ідея зняти першу повнометражну документальну стрічку про українське народне ткацтво належить Дарині Алєксєєнко, культурній діячці, популяризаторці ручного ткацтва, керівниці проектів «Просвітницький центр «Вирій», «Мистецька Україна» (грант Президента 2017 рік). Дарина переконана, що традиційна культура — це той фундамент, без якого неможливо будувати змістовно міцну державу, і викорінення комплексу меншовартості, зокрема, грає визначальну роль у цьому процесі. Для Дарини цей фільм — чергова спроба показати широкому загалу: нам є чим пишатись.

Режисерка та сценаристка фільму — Леся Воронюк. У творчому доробку Лесі — документальні фільми «Спадок нації» та «Соловей співає». Вона — засновниця улюбленого мільйонами українців Всесвітнього дня вишиванки. Леся займається культурними проектами різних форматів 15 років і вважає, що культура є духовною бронею українського народу. Саме тому в складний час інформаційної війни важливо створювати якомога більше якісного, актуального українського контенту.

У фільмі не лише зафіксовано традиційне ткацтво, а й показано, як сучасні майстри його переосмислюють та створюють затребувані конкурентоспроможні речі. Серед таких — гуні — об’ємні вовняні шуби, які із чоловічого вівчарського одягу спочатку трансформувались до жіночого, а нині є сучасним вбранням найвибагливіших модниць. Гуні настільки стильні та популярні, що з’являються на обкладинках модних журналів, наприклад «Vogue».

Звісно, у фільмі про ткацтво йдеться й про ткані рушники, зокрема кролевецькі, ліжники, крайки, перемітки, плахти, килими.

Крім того, творчій групі вдалося зафіксувати або відтворити обряди, в яких використовувалися ткані речі. Наприклад, щоб викликати дощ, сільські жінки ткали полотно і обв’язували ним церкву, або ж крайками підперізували худобу, щоб ніхто не зурочив.

Команда працює над фільмом з 2017 року. Об’їздили всю Україну в пошуках найбільш автентично збережених зразків ткацтва та найбільш відданих справі майстрів. Прем’єру заплановано на листопад-грудень 2020 року.