Кость Місевич був учасником Української революції 1917—1921 років, депутатом Центральної Ради, учасником визвольних змагань Української повстанської армії за відновлення самостійності під час Другої світової війни. А ще — видатним кобзарем.
У часи революції 1917-го виборці Проскурівського повіту обрали його депутатом Центральної Ради як представника Всеукраїнської ради селянських депутатів. У столиці, куди він приїхав у депутатських справах, купив бандуру, і невдовзі у нього з’явився й учитель — бандурист Антон Митяй, який у революційні роки був пропагандистом визвольного руху.
Кость тоді працював телеграфістом на станції Проскурів, та скромна чиновницька посада не завадила брати участь у багатьох операціях. Відомо, що він допомагав гетьманові Павлу Скоропадському роззброювати московське військо.
Виконував обов’язки представника Центральної Ради у справах «Синьої дивізії» УНР. А згодом став комісаром Подільської залізниці. У листопаді 1920 року разом із урядом та армією УНР Місевич змушений був виїхати до Тарнева. Там розквітнув його музичний талант. Він не тільки грав на бандурі та навчав інших, а й виготовляв музичні інструменти. Навколо нього утворився культурно-просвітницький осередок, який згодом переріс у школу кобзарського мистецтва. Творчий шлях створеної ним капели бандуристів був довгим і успішним. Колектив два десятиліття виступав на Західному Поділлі, Волині, Галичині.
Твори у виконанні капели слухали у Польщі та Німеччині. Кобзарі стали добре відомими серед української діаспори. Виконавці не просто пропагували давній український інструмент та українську пісню. Їхня місія була значно ширшою — вони переповідали українську історію, пробуджували національну свідомість, доносили до світу інформацію про Україну.
Сам Кость Місевич у цій боротьбі використовував і бандуру, і справжню зброю. У 1939 році він став провідником ОУН, організував повстанський визвольний рух на Кременеччині. І одночасно продовжував виступати в лісових таборах бійців УПА.
Його життя обірвалось у 1943-му. Тепер бандурист повернувся до рідного міста.
Фото з сайту Хмельницької міськради.
