Вже багато років ця мініатюрна, завжди усміхнена, дуже приязна, щира і напрочуд інтелігентна жінка не лише читає нашу газету, а й радує передплатників своєю патріотичною поезією. Понад те, нині Тетяна Іванівна готує збірку, до якої увійдуть і вірші, що вже друкувалися на шпальтах "Голосу України".
Ми попросили Тетяну Іванівну розповісти про себе і вкотре упевнилися в тому, яке непересічне життя у нашої авторки.
Народилася вона в Олександрії Кіровоградської області, де закінчила середню школу із золотою медаллю. Після Львівського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (нині – Академія друкарства) отримала запрошення на роботу в Київський філіал науково-дослідного інституту спеціальних видів друку. 1978 року нагороджена бронзовою медаллю ВДНГ СРСР за успіхи в розвитку народного господарства СРСР. У 1980-му стала лауреатом всесоюзної виставки "Науково-технічна творчість молоді". Крім науково-дослідного інституту, працювала в Державному комітеті у справах видавництва, поліграфії і книжкової торгівлі та у видавництві "Українська енциклопедія" ім. Миколи Бажана.
Потяг до досконального знання іноземної мови спонукав закінчити перші Київські державні дворічні курси іноземних мов (англійська), а пізніше Спеціалізовані курси гідів-перекладачів при Державній туристичній адміністрації України.
З 1996 року Тетяна Іванівна працює викладачем англійської мови та перекладачем. Має п'ять сертифікатів Британської ради в Україні за удосконалення кваліфікації викладача англійської мови. У 2001-му навчалася в США, штат Коннектикут, у Tunxis Community College за двома спеціалізаціями – "Academic Writing Skills" та "Reading in the Humanities". Працювала викладачем у Міжнародному медичному коледжі святого Луки, Українсько-Фінському інституті менеджменту та бізнесу, методистом у Британській раді в Україні...
Попри насичену професійну діяльність, має чимало захоплень. Її хобі – шахи, плавання, теніс, пінг-понг, лижі. Займалася альпінізмом, гірським та водним туризмом, спелеологією. Пройшла складними маршрутами високогірних перевалів на Кавказі, Тянь-Шані, здійснила гірський перехід (понад 4000 м) по Паміро-Алаю (Фанські гори). Сплавлялася на плотах по річці Біла на Уралі. Милувалася озерами Кулікалон, Іскандеркуль, Іссик-куль, Севан...
У відрядженнях та подорожах відвідала всі республіки СРСР, крім Естонії. Під час перебування в Італії, Франції, Великій Британії, Іспанії, Греції, Швейцарії, США, Туреччині, Єгипті вивчала культуру і традиції народів цих країн. У США побачила Ніагарські водоспади, Великий каньйон, пустелю Мохаве, мальовничі куточки Каліфорнії та Флориди, Кі-Вест. Подорожуючи Гавайськими островами в 2005 році, була у складі групи шукачів місць пробудження лави біля підніжжя найактивнішого у світі вулкана Кілауеа.
Свої міркування і враження від подорожей Тетяна Іванівна передає у поетичних творах. "Вірші – це сповідь моєї душі, – каже поетеса. – Пишу тому, що просто не можу не писати. Поезії народжуються у мене трьома мовами: російською, англійською, а після 2014 року – й українською. Темою поезій є краса рідної землі, сьогодення України, самовіддане служіння державі, духовний світ людини праці, враження від мистецтва, філософські мотиви. Особлива насолода – писати про моїх рідних, друзів, колег, знайомих, створюючи їхні поетичні портрети".
Творчість Тетяни Комлік публікують не лише в "Голосі України". За свої вірші у 2013 році вона була нагороджена почесним дипломом від Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Національної академії педагогічних наук України "за особистий творчий внесок в удосконалення змісту навчально-виховного процесу" – як "автор поетичних творів, які оспівують єдність людей у добрих справах". Також не раз ставала лауреатом міжнародних виставок-конкурсів у номінації "Поезія".
Пропонуємо вашій увазі поезії Тетяни Комлік:
Моя Україна
Яка вона, країна мила?...
Шукала я потрібних слів...
Це та, де маєш власні крила -
Так голос серця відповів.
Це пісня мами колискова,
Що зігріва усе життя,
Остання зіронька ранкова,
Кохання, аж до забуття.
Яка моя країна рідна?..
Узимку – в хутрі сніговім,
Весною-літом цвітом плідна,
В осінню пору – в золотім.
Вона залита сяйвом сонця,
Що ллється щедро із небес.
Це краєвид з мого віконця,
Та мрія, сповнена чудес.
Така вродлива і прекрасна,
Мов наречена під вінцем,
І квітне подвигами рясно,
Уславлена самим Творцем.
Яка вона, країна люба?..
Це творчості солодка мить,
Та міць і сни старого дуба,
Що край дороги височить.
Народу мудрість, як спасіння,
З віків до нас Чумацький шлях,
Господнє нам благословіння,
Щоб мир зростити на полях.
Яка вона, моя країна?..
І відповідь з'явилась в мить.
Заможна, сильна Україна,
Що духом вічності горить!
28.10.2020 рік.
У вічності і на землі
Звучить симфонія любові
У вічності і на землі,
І всесвіт криється у слові,
Думки панують на чолі...
І прагне серденько кохати,
І ніжність ллється через край...
Десь на посту стоять солдати –
Боронять український гай.
Стоять на смерть за землю рідну
Та мирне небо для дітей,
Тримають оборону гідно.
О скільки ж випало страстей.
На долю нашого народу!
Віками кров лилась свята...
Тож ми омріяну свободу
Закарбували у свята.
І в День захисника країни
Ми славимо своїх синів –
І для героїв України
Вогонь сердець весь час горів.
Горів, горить, горіти буде,
Не стане почестям кінця.
І в Україні звідусюди
Молитви линуть до Творця.
Звучить симфонія любові
У вічності і на землі,
І всесвіт криється у слові,
Думки панують на чолі...
Не похитнулись, не здалися...
В День пам'яті захисників Вкраїни,
Які загинули у боротьбі
За незалежність й цілісність країни,
Я знову й знов нагадую собі:
Ти пам'ятай постійно про героїв,
За кожен подих свій їм вдячна будь,
Ніколи не складай духовну зброю,
Торуй завжди для світла й правди путь.
І сльози на очах, і гордість в серці,
Душа від болю й ніжності щемить...
Хотіли жити, не загинуть в герці,
Але боролись, і в останню мить
Не похитнулись, не здалися, рідні,
І йшли за Україну до кінця.
Для нас, живих, вони – герої, гідні
Подяки всемогутнього Творця.
Моя країна є найкраща в світі –
Вража духовна і земна краса!
А до могил течуть потоки квітів,
Від молитов палають небеса...
Світлій пам'яті до сороковин трагічної загибелі курсантів Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба та членів екіпажу військового літака Ан-26.
Вінок любові
Літати в небесах хотіли,
Романтики і мрійники.
Зросли в любові, щоб всі сили
Віддать служінню залюбки
Своїй прекрасній Україні –
Натхненниці на всі віки.
У вашій пісні лебединій –
Величність духу, хлопчаки.
Були ви, рідні, зовсім діти...
Загибелі живі сліди...
О скільки сліз гірких пролито!
І біль сердець подіть куди?
Ви прагнули щасливо жити,
Веселі, щирі, молоді,
Країні все життя служити,
Польотам кожен з вас радів.
Чи збіг обставин це, чи злочин,
Коли в країні буде лад,
Як матерям дивитись в очі?
Давайте бити у набат.
Патріотизму не навчити,
І як любити рідний край.
У вічному польоті діти...
Тож, музиканте, гімн заграй!
29.09.2020 рік.
Вл. інф.
Фото з альбому Тетяни Комлік.
