П’ятнадцять гривень за кілограм — саме стільки коштував цукор навіть на найдорожчому ринку Вінниці «Урожай». Така ціна трималася до середини жовтня. Затим солодкі кристали «підросли» до 20 гривень. До того ж сталося це дуже швидко — упродовж тижня.

За прогнозами фахівців, цінники знову перепишуть ще до кінця нинішнього року. Найбільше подорожчання солодкого піску варто очікувати наприкінці весни — на початку літа 2021 року. На чому базується такий прогноз?

Обережно, бо знову «засиплять» контрабандою

Економіст Леонід Козодой, колишній працівник Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор», звертає увагу на цифру чотирирічної давності. За його словами, у листопаді 2016-го за кілограм цукру просили в середньому 15 гривень. У другій декаді вересня нинішнього року його вартість була майже така само — 14,94 гривні. Це середній показник у державі.

Співрозмовник уточнює: дані галузевої асоціації «Укрцукор». У 2016—2018 роках гарно родили цукрові буряки. І не тільки на Вінниччині. Відповідно цукру на ринку було достатньо. До «свіжого» щороку мали ще й перехідні залишки.

— Пригадую період, коли у магазинах цукор продавали дешевше десяти гривень за кіло, — продовжує Леонід Козодой. — Але від цього, як кажуть, солодко було тільки споживачам. Цукровари переживали складний період. Така вартість їхньої продукції не давала можливості покривати затрати на її виробництво. Був час, коли десять тисяч гривень за тонну називали «красною» ціною. Оптовики не платили більше. Нині можна виторгувати і 15—16 тисяч.

Співрозмовник наголошує, що навіть нинішнє подорожчання не забезпечує цукроварам «солодкого» життя. На його думку, галузь опинилася у складній ситуації. Парадокс у тому, що підвищення ціни може не допомогти, а навпаки, завдати... шкоди цукроварам. Чому?

— Конкуренти тільки й чекають того, щоб наш цукор став не по кишені більшості споживачів, — зазначає Леонід Козодой. — Йдеться про конкурентів з Білорусі. Наприклад, північні сусіди не втримаються, аби свій цукор «заганяти» нам під виглядом білоруського. Навіть якщо держава запровадить високе мито на його ввезення, це не зупинить надходження чужих кристалів. Бо є багато можливостей для контрабандних поставок. Раніше вже мали такий гіркий досвід, коли країну «засипали» цукром від сусідів. Ніхто не міг зрозуміти, як він опиняється на нашому ринку. Про цукор-сирець мовчу. Ту напасть самі накликали на свої голови. Тростинний цукор завдав нашій цукровій галузі великої шкоди. Сподіваюся, нині держава не повторить колишньої помилки, не стане відкривати кордони для сирцю. Інакше остаточно доб’ємо вітчизняне цукровиробництво.

ДОВІДКОВО

Виробництво цукру на Вінниччині протягом останніх чотирьох років: 2016-й — 430 тис. тонн, 2017-й — 445 тис., 2018-й — 424 тис., 2019-й — 331 тисяча тонн.

Сировину возять за сотні кілометрів

У перспективі на ринку цукру залишаться великі «гравці». Вони поступово, але наполегливо йдуть до цієї мети. Своє припущення Леонід Козодой підтверджує власною аналітикою. Головний аргумент — вирощування сировини майже повністю перейшло до «липких» рук компаній, у власності яких перебувають цукроварні. «В області вже є райони, де жодне господарство не вирощує солодкі корені», — зазначає Леонід Козодой. — Ще трохи, і монополісти-«солодкоїжки», а не ринок, диктуватимуть ціни. Довести монопольну змову непросто.

Про те, як саме цукрові магнати витискають фермерів у вирощуванні буряків у розмові з «Голосом України» поділився роздумами досвідчений аграрій, керівник ФГ «Велес Віта» Петро Струсевич. Його землі знаходяться у селі Попелюхи Мурованокуриловецького району.

Це одне з трьох господарств району, де ще сіяли нинішнього року цукрові буряки. «Велес Віта» має їх 120 гектарів.

— Хіба це площа, так, клаптик, — каже Струсевич. — Колись мали понад чотириста гектарів. Під боком був цукрозавод у селі Вищеольчедаїв, від нас рукою подати, менше п’яти кілометрів. Порізали підприємство. Возити буряки стали вже на більшу відстань, у сусідній Могилів-Подільський район, там була цукроварня у селі Вендичани. Це менше двадцяти кілометрів від нас. З часом і там від заводу залишилася тільки труба.

Нині, за словами співрозмовника, буряки доставляють на відстань 165 кілометрів. Мають договір з Крижопільським цукрозаводом. Частину вартості за доставку беруть на себе заводчани. Все одно втрачають на перевезенні приблизно 20 відсотків коштів.

— У нашому господарстві багато худоби, утримуємо 4,5 тисячі голів ВРХ, — пояснює Петро Струсевич. — Буряки вирощуємо ще й для того, щоб урізноманітнити кормову базу. Свіжий жом забирали із заводу. У нинішньому році вже не буде цих кормів. Чому? Бо на заводі весь жом почали переробляти на сухий.

Як стверджує співрозмовник, буряки — культура економічно вигідна. Вона потрібна для наукового формування сівозміни. Але непроста у вирощуванні. Каже, це не пшениця, чи соняшник. У технології багато елементів, починаючи від глибокої оранки і закінчуючи багаторазовим доглядом. Кожен з цих елементів важливий. Разом з тим господарство поставлено в такі умови, що керівник змушений розмірковувати на всі боки: сіяти у наступному році корінці чи?..

У селищі Браїлів Жмеринського району теж знищили цукроварню. Навіть після того у місцевому господарстві продовжували сіяти буряки. Мабуть, за інерцією. Так висловився один з колишніх керівників. Протягом останніх років цукристим не знаходять місця в сівозміні. Одна з головних причин — втрати на доставці. І не тільки.

Як розповів один з фахівців місцевого господарства (просив не називати прізвище), завод, з яким мали договір на вирощування буряків, спершу дбав про своє поле. З Браїлова корені забирали в останню чергу. Одного разу частина буряків залишилася в полі. Осіння негода завадила зібрати. «Ось вам ще один канал втрат, — продовжує співрозмовник. — Вирішили надалі не ризикувати. Так і викинули корені з сівозміни».

Екватор перетнули з найнижчим показником

Станом на кінець першої декади листопада на шести працюючих цукроварнях краю зварили майже сто тисяч тонн цукру. Це приблизно у 2,5 разу менше, ніж було на таку само дату минулого року.

Урожай зібрали з понад половини площ. Загалом під цукристі відвели 48,5 тисячі гектарів. Торік у цю пору завершували копати корені, залишалося упорати десять відсотків поля.

Другий рік поспіль буряківники суттєво втрачають у врожайності. За інформацією обласного департаменту агропромислового розвитку, екології і природних ресурсів, середня врожайність цукристих нині становить 416,5 ц/га. Торік мали на три центнери менше. Щоправда, на початку збирання на круг виходило по 430 центнерів.

Нагадаємо, два роки тому на Вінниччині збирали понад 500 центнерів буряків з гектара. Та й раніше показник урожайності не опускався нижче такого показника. Поки що недорід «списують» на погоду. Але ж в інших областях збирають кращий урожай!

Гірший також показник цукристості, він становить 16,2 відсотка, тоді як торік цифра була 18 відсотків. Тобто корені не тільки мають меншу вагу, а й у них менше цукру.

Ще одна особливість нинішнього сезону — це запізнілий початок роботи цукрозаводів. На місяць пізніше, ніж торік, запустили технологічний процес на чотирьох підприємствах. Ще на двох розпочали роботу трохи раніше.

На початку осені бурякозбиральна техніка не могла вгризтися у сухий ґрунт, а нині дощі на заваді. Де є можливість, буряки збирають, вони гіршої якості. Бо мають більший відсоток забрудненості у порівнянні з коренями, викопаними у суху погоду.

Уже очевидно: цукру буде менше від минулорічного показника. Зрештою, хоча б вирощене зібрати.

Вінницька область.

Фото з відкритих джерел.

Інформація до роздумів

Цукру в Україні нинішнього року планують зварити 1,2 млн тонн, або на 20 відсотків менше від минулорічного показника. Такий прогноз дають фахівці асоціації «Укрцукор». Є ще перехідні залишки. Солодкої продукції вистачить для всіх. Бо споживання солодких кристалів у середньому на одну людину на рік у нас теж скоротилося на чверть: у 2000 році воно становило 36,8 кг, торік — 28,5 кілограма.

Цукру в Україні нинішнього року планують зварити 1,2 млн тонн, або на 20 відсотків менше від минулорічного показника. Такий прогноз дають фахівці асоціації «Укрцукор». Є ще перехідні залишки. Солодкої продукції вистачить для всіх. Бо споживання солодких кристалів у середньому на одну людину на рік у нас теж скоротилося на чверть: у 2000 році воно становило 36,8 кг, торік — 28,5 кілограма.