На знімку: Оксана Царь біля музею брата Василя.
Любо поглянути на подвір’я Каптурів у Міжгір’ї. Хата оздоблена, мов писанка, ще й напрочуд охайна присадибна ділянка з колодязем у зруб та дашком із драниць, а також красною кованою огорожею. Так і напрошується вивісити на цьому чепурному обійсті напис «Взірцеве дворогосподарство». Та найбільше приваблює придорожній гараж, одна стіна якого всуціль завішена... старожитностями. Допитливі перехожі зупиняються біля цього незвичного музею просто неба і залюбки оглядають експонати, часто поринаючи у згадки про побут своїх предків.
Нашим гідом охоче погодилася стати сестра 58-літнього Василя Каптура — секретарка судових засідань місцевого райсуду Оксана Царь. Річ у тім, що ґазда ґражди в цей період перебував на заробітках у Чехії, куди через масове безробіття на Верховині змушений їздити вже майже чверть віку.
«Це ще не все», — каже жінка і веде нас до прибудови, що служить за стодолу та інші господарські приміщення. Тут на стіні теж рясніють у тісноті всілякі предмети, що пропахли віками. Чого тут лиш не побачиш із знарядь праці сивої минувшини! Окремі виняткові штуковини сміливо можна назвати раритетними екземплярами. Привернула увагу, приміром, старомодна та почорніла від старості дерев’яна валіза з клеймом «Дербак Міхал». Її, як і деякі інші речі, Василь Васильович привіз із закордоння. Не виключено, що куфер (так тутешньою говіркою йменують валізу) колись належав челяднику з Колочави, бо саме у цьому осідку над річкою Тереблею популярні такі прізвища. Певно, чоловік у давнину з односельчанами, як і тепер сучасники, подорожував до Чехії у пошуку роботи.
Оксана Василівна міркує, що музейним хобі брат заразився саме на зарубіжних заробітках, де між чехами таке діло особливо поширене. Там у такий спосіб вшановують свій родовід. Водночас визнає, що Василю добряче довелося пововтузитися у цій справі, щоб зібрати силу-силенну старовинних трофеїв: поїздити по сусіднім селам, полазити по павутинних горищах і засмічених сараях, позаглядати у запилюжені скрині.
Подорожував у село Новоселиця, звідки родом покійний батько Василь. Чимчикував до родичів у село Лозянське. Здійснив «спецвізит» і на малу батьківщину матері Марії — у село Родникова Гута на Свалявщині. Чимало знайомих краєзнавця розчаровували, коли безпомічно розводили руками і зізнавались, що залишений непотріб нащадки легковажно спалили або викинули на смітник. А шкода, бо, як правило, сучасники тицяють пальцем на рідкісну штукенцію на подвір’ї у Каптура і доскіпливо розпитують, для чого і коли її використовували.
Фанатично Василь Каптур займається також значками радянської епохи. Вони теж на публічному показі.
Пані Оксана не без підстав хвалить брата за працелюбність. Своїми руками докорінно перебудував батьківський дім, розширивши його площу. Та ще й збагатив подвірним музеєм.
Міжгір’я Закарпатської області.
Фото Василя Пилипчинця.
