Знайти точки порозуміння і дійти консенсусу

— Олексію Геннадійовичу, у попередньому інтерв’ю ви наголосили, що прийшли на цю посаду «політичним волонтером, прийшли служити закарпатцям». Краяни обрали вас депутатом обласної ради...

— І далі волонтеритиму і водночас хочу подякувати закарпатцям за довіру, адже півроку — невеликий проміжок часу, за який я мав і показати роботу, і зарекомендувати себе, щоб мені та моїй команді довірили і повірили. І мені здається, більшу частину з того, що я запланував на шість місяців, здійснити вдалося.

— Як оцінюєте підсумки виборів?

— Важке запитання... Напевно, такої кількості брудних технологій та інструментів, яку застосовували саме на Закарпатті на цих виборах, ще не було. А ми одразу відмовилися від будь-яких питань скупки голосів і сказали: не використовуватимемо такі моменти, максимально обмежимо залучення адмінресурсу. Ви пригадуєте, що я навіть намагався дистанціювати всі питання, які розглядалися нашими політичними опонентами як реклама. Але хочу сказати: мені здається, що наша висока активність, висока динаміка нашої присутності в області як політичної партії і пропрезидентської команди стала своєрідним тригером — спусковим гачком для всіх політичних опонентів. Вони навіть не розраховували на те, що зможуть потрапити в обласну раду. Тому, на жаль, своєю активністю — хочу ще раз підкреслити — ми спонукали всі політичні партії, нові бренди, які зародилися на території Закарпаття, мобілізувати всі зусилля, щоб зайти в обласну раду.

— Хто буде обраний нині головою обласної ради — цей момент хвилює краян?

— Якщо я вже займаюся політичним чи партійним будівництвом в області, то, звичайно, перше завдання, яке ставиться політичним керівництвом у Києві, — щоб головою ради був представник пропрезидентської команди. Тому наразі ведуться перемовини з іншими політичними партіями, які за своєю ідеологією не є діаметрально протилежними  нам, щоб знайти точки порозуміння і дійти консенсусу. І все ж таки запропонувати обрати головою Закарпатської обласної ради саме представника партії «Слуга народу».

— Протистояння розповсюдженню коронавірусу перетворилося (на жаль, велика частина області у червоній зоні) не на щоденну, а на щогодинну й непримиренну боротьбу.

— Так. Я колись казав, що Україна відкрила другий фронт. Перший — це російська агресія на сході і другий — боротьба з небезпечною хворобою. Навесні, враховуючи те, що Закарпатська область транзитна, є і фасадом України, і вхідними воротами до Європи, ми отримали дуже серйозний наплив заробітчан — наших і транзитних громадян. У той момент у нас був такий випробувальний період для системи охорони здоров’я — саме обласної. Було важко, в топі була кількість хворих, але насправді тоді ми загартувалися. Загартували і керівну команду, і департамент охорони здоров’я. І, як мені здається, вибудували, викристалізували систему медичних закладів: і безпосередньо лікарів, і директорів обласних та районних лікарень. Тому сьогодні з успіхом можемо впоратися з тими випадками, що називаються другою хвилею. Порівняно з іншими західними областями ми тримаємо високу планку щодо утримання чи стримання цієї небезпечної інфекції для людини.

Тверді дві третини завдань виконано

— Очолюєте область з весни. Вже ось-ось завершиться осінь. Час збирати врожай, або ж, образно кажучи, рахувати курчат...

— Існує система оцінювання роботи голів обласних державних адміністрацій — там дуже велика кількість критеріїв... Коли я йшов на цю посаду, то Закарпатська область посідала передостаннє місце за всіма оцінками — останньою була Луганська. І тоді сказали, що мені легше, бо відступати нема куди. Відтоді регіон піднявся десь на чотири пункти нагору. (Але це, звичайно, трохи заформалізована система оцінювання, незважаючи на те, що це голі статистичні дані.) Щодо моєї власної оцінки? Я ще недостатньо зміг реалізувати всі завдання, меседжі та пріоритети, які були поставлені Офісом Президента. Причини і об’єктивні, і суб’єктивні. Суб’єктивні — це, напевно, і особиста кадрова політика, бо я через серйозні навантаження не встигаю відібрати ефективних менеджерів, яким можна доручати і яким я готовий довірити складні ділянки роботи. Навіть якщо першу керівну ланку ми сформували, то нижчу — дуже складно. І в тому числі через брак бажань, бо ми стоїмо на порозі фіналу реформи децентралізації. Тож невідомо, як далі трансформуватиметься, змінюватиметься система виконавчої влади в регіонах. Уже районні державні адміністрації через зменшення кількості районів (на Закарпатті з 13 до шести. —Авт.) опиняються на етапі реформування шляхом реорганізації, укрупнення. Облдержадміністрація також має перейти в інший формат: виконавча компонента повинна відійти до обласної ради, голова адміністрації має перейти в статус префекта. І насправді, коли ми з досвідченими менеджерами і управлінцями спілкуємося, то вони запитують: «Як довго працюватиму на цій посаді?» А я не можу дати гарантії, бо нині саме наступає цей етап трансформації, закінчення реформи — на фінальній стадії. І тому, на жаль, не так багато місцевих досвідчених управлінців, які б мали бажання у цей самий час прийти на посади, не знаючи, як довго зможуть працювати... Поясню чіткіше на прикладі департаменту охорони здоров’я. На оголошений конкурс не надходили заяви протягом трьох-чотирьох місяців, бо ж ніхто не знає, чим усе нарешті закінчиться. Тому, повертаючись до самооцінки, вважаю, що тверді 60 відсотків завдань ми виконали. А щодо об’єктивних причин? Звичайно, вніс корективи ковід — і це надсерйозна проблема! Адже ті функціональні підрозділи, які мали працювати на повну силу, — не можуть, бо постійно йдуть на лікарняні співробітники, котрі відповідають за ту чи іншу ділянку роботи.

У нас суцільний будівельний майданчик

— У рамках «Великого будівництва» зведено й відремонтовано немало об’єктів — особливо в селах... Як щодо географії, чи не обійдено певні райони?

— Ні. Навпаки! Дуже пропорційно, паритетно розподіляли, враховуючи недостатність фінансування, особливо в тих районах, де депутати мають достатній досвід лобіювання. Є й такі адмінодиниці, від яких не було мандатів в обласній раді. До прикладу, Воловецький район, де вперше за майже 20 років ми відкрили спортивний комплекс.

Справді, деякі гірські райони були трішки обділені увагою — там нема великої зацікавленості депутатів, оскільки голосів на виборах мало. Тож того здорового лобізму не вистачало. Ми прийшли навесні з командою і на карті «Смарт Закарпаття» з’ясували, де є ті білі плями неуваги, де спостерігалося недостатнє фінансування. І намагалися об’єктивно розподіляти об’єкти. Це, до речі, стосується і фінансування доріг у всіх 13 районах. Те, що було до мого приходу, показує: кошти Фонду регіонального розвитку (ФРР) та дорожнього фонду розподілялися непропорційно, зрештою — неправильно. Ми спорудили п’ять шкіл, п’ять дитячих садочків — побудували з нуля. Щоправда, були й заморожені, які доведено до завершення — капітально відремонтовано.

І не знаючи, що буде з економікою наступного року, зважаючи на ковід і курс гривні, — з мінімальним коригуванням у ціні треба було оперативно і своєчасно довести до кінця те, що державою фінансувалось два чи три роки тому. Друге питання — масове повернення заробітчан. Люди з різним фахом і досвідом роботи потребували і потребують, на жаль, працевлаштування. І тоді бралися за основу ті об’єкти, де би можна працевлаштувати найбільше людей. Тому вибрали такий підхід: не тільки започаткувати нове будівництво, а й завершити те, що було заморожено. Ми відібрали п’ять садочків і п’ять шкіл, вісім спортивних об’єктів — п’ять із них закінчили і три на стадії фіналізації. Здали в експлуатацію цього року так звані спортивні багатофункціональні майданчики з поліуретановим покриттям — це була і державна, і обласна програма — здано в експлуатацію цього року 15. Я вважаю, що це пріоритетний елемент розвитку спорту та фізичного здоров’я молоді.

Особливо щодо шкіл і закладів середньої освіти в тих районах, де їх взагалі не було. Наступного року хочемо відкрити їх якнайбільше. А підприємство, яке їх виготовляє якісно й по-сучасному, дає гарантію на 5—10 років. За нашими розрахунками, потрібно ще 50 таких майданчиків у гірських районах. І лобіюватимемо питання в обласній раді щодо продовження фінансування і з казни області, і з держбюджету, щоб на Закарпатті повністю вирішити питання мережі спортивних об’єктів.

Збудовано також 30 нових амбулаторій — не встигнемо доробити три через конфлікт на рівні місцевої влади щодо виділення землі та зрив тендерів. Отже, існує ризик не здати їх до кінця року — у рамках програми розвитку сільської медицини.

Ще на 15 триває реконструкція, капітальний ремонт. І всі здамо до нового року. Щодо відбору амбулаторій. Відбиралися навіть такі, що розміщувалися в церкві. В рамках «Великого будівництва» за рахунок ФРР, крім амбулаторій, завершуємо реконструкцію Свалявської і Берегівської районних лікарень. У Берегові — амбітний проект на два роки. Постане центр, який обслуговуватиме весь новостворений район. У співфінансуванні з угорською стороною ще слід забезпечити цю лікарню сучасним медустаткуванням. Також ми почали будувати центр пульмонології, або протитуберкульозний центр, у Тячівському районі у селі Нижня Апша — це спільний проект співфінансування з Міжнародним фондом розвитку в рамках транскордонного співробітництва. Отримали транш. Буде споруджено чотири корпуси: один — для хворих, три — допоміжні.

Це щодо великих закладів охорони здоров’я.

— Краяни вдячні обласній владі за відремонтовані та прокладені якісні дороги — аж приємно їхати і, здається, самі гори стали веселіші...

— Скажу так: хоч би як опоненти спекулювали, що ці кошти з доріг можна б було спрямувати на збільшення кількості ліжко-місць, насправді виконуємо всі нормативи щодо збільшення їхньої кількості та забезпечення киснем. Через його нестачу є питання, але не через нестачу фінансування.

2020-го побудовано і здається в експлуатацію доріг більше, ніж за попередні десять років! І це є основний критерій, показник, маркер того, як зросла динаміка і якою була потреба в дорогах. Ми у вівторок здавали міст у селищі Буштино — його довжина 169 метрів! І це єдиний міст понад 150 метрів, який за останні 20 років здавався в експлуатацію. Хоча аварійна ситуація на більшості мостів у Закарпатській області — через руйнівну силу течій гірських річок. Звертаю увагу на те, що ніхто не зважав на цю проблему раніше.

Ще — шкільні автобуси. Десь 20—23 відсотки залишилося наступного року — і ми це зробимо! Щоб усі інші школи були ними забезпечені. Карети «швидкої» для центру екстреної медичної допомоги — 25 нових ми закупили, 15 уже поставлені та передані на місця, а 10 мають бути доставлені до кінця року. Це крім тих, що в рамках транскордонного співробітництва допомагають придбати друзі й побратими з Чехії. І це показник того, що навіть у рамках пакетів Національної служби здоров’я України у «екстренці» сьогодні є можливість виділити кошти на придбання нових машин. Щодо програми «Доступна медицина», то 2020-го придбано 179 автомобілів «Рено-дастер» для первинної ланки — як службовий транспорт з метою доставки лікаря до хворого. Хочемо продовжити цю програму.

Нова українська школа, STEN-лабораторії, спроможна школа для кращих результатів — фінансування у рамках освітніх адресних субвенцій. І цього року ми підняли планку з обсягу фінансування і хочемо наступного продовжити так само.

Перинатальний центр — 300 млн грн у держбюджеті вже закладено на його будівництво. І це вкрай необхідно при такому рівні смертності малюків (а в області смертність висока, за що я отримую постійно догани, плюс у нас найбыльша кількість вад у породіль при пологах, незважаючи на те, що в нас екологічно чиста і засаджена лісами місцевість — на чому я завжди наголошую. І в нас чиста мала б бути область). Але бачимо такі вражаючі показники і шокуючі цифри. Отже, 90 мільйонів гривень цього року вже отримуємо і чекаємо, коли міська рада дасть дозвіл на проектування на території обласної клінічної лікарні імені Новака. Передпроектні роботи вже готуються, обласна рада виділила кошти в сумі півтора мільйона за проект.

Словом, Київ нас чує! Бо дотепер не раз говорили, що столиця обходить найзахідніший регіон України. Але бачимо, що підхід кардинально змінився.

— І наступного року, можна сподіватися, все буде продовжено?

— Я не те що сподіваюся — я знаю! Уже закладені кошти в бюджеті, а по-друге, я впевнений: ми збільшимо фінансування. Службою автомобільних доріг закладено суму вдвічі більшу на наступний рік, ніж було у поточному. У нас амбітний проект — спорудити ще два мости: у Тересві та Вишкові.

Влада краю проти вітряків на Боржаві!

— Зведення потужної вітрової електростанції, заплановане на Боржавських полонинах, викликає серйозні й масові протести. Дійшло навіть до створення всеукраїнської громадської мережі «SAVE Borzhava», а до розгляду цієї проблеми запрошено представників уряду України «представити своє бачення ситуації та план дій» на 40-му засіданні Постійного комітету Бернської конвенції, що триватиме з 30 листопада по 4 грудня. І вкотре ця поважна міжнародна природоохоронна структура «зазначає відсутність звіту від представників влади» (України) для належної підготовки цього засідання. «Голос України» у номері за 30 жовтня висвітлив цю важливу для Закарпаття тему...

— Моя позиція чітка: я проти. З таких причин. Перше — не бачу там дохідної частини для територіальної громади, друге — зменшення туристичного потенціалу і для гірськолижного курорту, і для таких видів дозвілля, як літній відпочинок у горах, зелений туризм, канатна дорога, гірські байкери, дельтапланеристи... Висновок оцінки впливу на довкілля видавався обласною адміністрацією до мене. Я в суді не підтримав і відмовився підтримувати. Хоча на засідання суду я мав направити представника від ОДА на боці інвестора. Надалі ми проговорили з прокуратурою можливість подати цивільний позов щодо незаконності видачі розпоряджень Свалявської і Воловецької райдержадміністрацій на детальний план території.

Прокурори цим займаються. Тобто в нас є дорожня карта, в рамкам якої рухаємося.

— Останнім часом правоохоронці ловлять на хабарах не лише дрібних чиновників, а й, що називається, велику рибу. Таку активність поліції і прокуратури пов’язують і з ім’ям генерала СБУ Петрова...

— (Усміхається). Це — заслуга правоохоронців. Справді, ті пріоритети, що розставляються Президентом, виконуються. Я єдине, що роблю, — координую їхню діяльність. І наголошую: треба боротися з тими корупційними виявами, які, на жаль, уже вкоренилися на Закарпатті. Бачу і відчуваю, що правоохоронці мене чують, і хочу сказати, що той меседж, який Президент передавав нам щодо нульової толерантності до корупційних виявів, утілюється в життя. І хочу подякувати моїм колишнім колегам, що вони не сплять, а справді займаються не такими дріб’язковими моментами, як лісничий, а вже попадаються на хабарах особи, які мають певний службовий ранг. І ми цю практику продовжуватимемо!

— І хай трусяться?

— Хай трусяться! Добряче трусяться!..

Із досьє «Голосу України»

Олексій Петров (народився 29 травня 1976 р.) — український офіцер спецслужб, генерал-майор. Керівник департаменту контррозвідки Служби безпеки України (2017—2019). Начальник управління СБУ в Кіровоградській області (2019—2020).
Голова Закарпатської облдержадміністрації з 22 квітня п. р.
Заслужений юрист України. Кандидат юридичних наук.
Разом із дружиною Іриною виховують 5 дітей.

Розмовляв Василь НИТКА.

Ужгород.

Фото автора.