У листопаді 1960 року завершується будівництво нового київського цирку, який вміщує 1 900 глядачів.
Існують різні думки й версії щодо дати зародження цирку. Однак, без сумніву, становлення і розвиток циркового мистецтва невід’ємні від загальної історії цивілізації. Його виникнення тісно пов’язане з обрядами, іграми, особливостями побуту і способу життя народу.
Історія українського цирку своїм корінням сягає часів мандрівних артистів. У різних народів вони називалися по-різному. В Україні, як згодом і в Росії, вони називалися скоморохами. Еквілібристи, скоморохи, вуличні гімнасти, які розважали публіку, зображені на фресках Софійського собору, спорудженого, як відомо, в ХІ столітті. Зазвичай такі артисти були універсальними, тобто могли робити майже все — від акробатики, танців, фокусів до дресирування тварин.
Однак перший саме стаціонарний цирк-театр у Києві, який називався «Альказар», був відкритий 1875 року на розі вулиць Фундуклеївської і Ново-Єлизаветинської (нині Б. Хмельницького і Пушкінської на місці сучасного театру російської драми). Але проіснував він недовго. Тривалий час Київ жив без постійного цирку. Лише 1891 року проблемою спорудження стаціонарного цирку перейнялася Міська дума. Вирішили провести конкурс на кращий проект. Спеціальна комісія добилася виділення земельної ділянки на Бессарабській площі й доручила будівництво Петру Крутикову — зятю київського генерал-губернатора Драгомирова. Це була освічена, завзята людина. До того ж захоплена кіньми (їх мав понад 200 голів, займався дресируванням). Часом зі своїми підопічними виїжджав у показові турне і мав приголомшливий успіх.
Тож Крутиков був саме тією людиною, яка взялася за створення в Києві міського цирку. Та все було не так просто. З Бессарабською площею у нього не вийшло. Будівництво за проектом В. Городецького було розпочато по вулиці Миколаївській, 7 (нині — Городецького, на місці сучасного кінотеатру «Україна»). Крутиков назвав своє дітище «Кінний палац». Цирк відкрив двері у листопаді 1903 року. Це був на той час найбільший цирк у Європі. Спочатку тут показували винятково номери з кіньми, але згодом на манежі з’явилися дресировані ведмеді, леви, тигри та мавпи. З початком технічної революції ХІХ століття докорінно змінилися і циркові атракціони. У ХХ столітті в цирку з’явилися місцеві клоуни-дресирувальники і приборкувачі. Величезний стрибок стався в жанрі повітряної гімнастики, акробатики тощо. Одне слово, цирк стрімко розвивався. До речі, цікаво, що в політичній історії України будівля цирку Крутикова причетна до знаменної події. Тут 1918 року було обрано гетьманом Павла Скоропадського.
На початку ХХ століття «Кінний палац» мав шалений міжнародний успіх, виступати тут було престижно, тому світові циркові зірки мали за честь приймати запрошення власника цирку. Однак 1919 року Крутиков емігрував за кордон, де його сліди загубилися.
Проте будівля продовжувала функціонувати, вистави відбувалися аж до 1941 року. Цей рік став трагічним для світу і, зокрема, для розкішної будівлі «Кінного палацу». Вона була вщент зруйнована.
Після визволення Києва на площі перед входом на Центральний стадіон, поруч із театром музичної комедії відкрив свій перший сезон цирк шапіто. В ньому виступали артисти, яких уподобали кияни ще з довоєнних часів, — дресирувальники Дурови, клоун Карандаш, ілюзіоніст Кіо та інші. На жаль, приміщення було замале і не вміщало всіх охочих. Тож на Трухановому острові почали влаштовувати літній майданчик для циркових номерів.
У серпні 1950 року відбулося відкриття нової будівлі цирку на розі вулиць Червоноармійської і Саксаганського. Збудована вона була в рекордні строки — за два місяці. В цьому цирку улюбленою у глядачів була програма під назвою «Ведмежий цирк» В. Філатова, а також виступи династії Щетиніних.
Теперішня фундаментальна споруда Національного цирку України (статус національного цирк отримав 1998 року), зведена на площі Перемоги, відповідає всім вимогам сучасного циркового будівництва. Відкрита вона була 1960 року. Тобто нині київський цирк святкує ювілей. У зв’язку з цим не можна не згадати його славних керівників, залюблених у свою справу. 40 років життя віддав Національному цирку України його генеральний директор Б. Заєць. Йому вдалося створити колектив, який з успіхом представляв на міжнародній арені саме український цирк. Народний артист України, академік Національної академії циркового мистецтва, професор Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, Б. Заєць зумів передати багатьом цирковим колективам свій величезний досвід.
Ціла епоха вітчизняного циркового мистецтва пов’язана з ім’ям Володимира Шевченка. Акробат, повітряний гімнаст і всесвітньовідомий дресирувальник, він присвятив усе своє життя цирковій естраді, зокрема, дресурі найнебезпечніших хижаків. Разом із дружиною Людмилою створив власний атракціон «Серед хижаків». У 80-х роках В. Шевченко очолив колектив київського цирку, а з 2007 був призначений генеральним директором і художнім його керівником.
У 2012—2019 роках художньою керівницею Національного цирку України була народна артистка України Людмила Шевченко. А з травня 2019-го його очолює заслужений діяч мистецтв України професор В. Корнієнко.
У листопаді цього року колектив Національного цирку України відзначає своє 60-річчя. Бажаємо йому успіхів, адже цирк — це невичерпне джерело бадьорості і радості, веселощів і оптимізму. Там діти поринають у світ чудес, а дорослі мають нагоду знову відчути себе дітьми.
Фото: circus.kiev.ua.
