Троє священиків Вінницької єпархії УПЦ, які побували у зоні АТО, кажуть: найчастіше бійці просили сповіді. Кожен сповідався так щиро, ніби робив це востаннє. Зустріч із священиками на прохання кореспондента «Голосу України» організував секретар Вінницької єпархії УПЦ Владислав Демченко. За його словами, батюшки з власної ініціативи і доброї волі їздили на передову. Яка вона — війна очима святих отців?

Дев’ять поїздок у зону бойових дій

Настоятель Троїцького скельного храму у Вінниці отець Олексій дев’ять разів їздив у зону АТО. За цей час провів разом з бійцями понад 30 днів.

— Наш храм розташований поруч з Військово-медичним центром, — каже священик. — Дехто з медичних працівників є прихожанами. Я знайомий з керівником центру, знаю багатьох офіцерів. Щойно військові медики розгорнули свій мобільний госпіталь, я поїхав разом з ними. Вже з першої поїздки відчув, наскільки військові потребують спілкування із священнослужителями. Ніде не відчував себе таким потрібним, як серед солдатів в зоні бойових дій. 

Батюшка не може забути, як дехто з молодих бійців пригортався до нього, ніби до рідного батька. На війні їм не вистачає батьківського тепла. 

Краматорськ, Дебальцеве, Щастя, Трьохізбенка, Перемога, Сватове, Старобільськ, Новотроїцьке — це не повний перелік населених пунктів, де побував священик Олексій. Коли якось поранило водія вантажного автомобіля, батюшка сів за кермо і довіз поранених, які перебували в кузові, до мобільного шпиталю. На околиці міста Щастя на Луганщині, на крайньому блокпості, він несподівано для військових вийшов за межі блокпоста, щоб сфотографувати храм у селі Весела Гора. Воно нині під контролем бойовиків, там працюють снайпери. Військові швидко повернули святого отця назад. Але він встиг зафіксувати святиню.

Коли почався обстріл, хірурги одягли бронежилети і продовжили операцію

Під час розмови із священиком Олексієм нескладно було здогадатися, чому до нього з повагою ставляться бійці. Батюшка не відсиджувався у наметах за спинами тих, хто перебуває на блокпостах чи в окопах. Був поруч з ними навіть тоді, коли гриміли вибухи. Найстрашніший обстріл пережив у селі Трьохізбенка на Луганщині. Тоді військовий підрозділ, де він був, обстріляли з «Градів». Коли стрілянина стихла, до нього звернулися троє бійців. Попросили сповіді. Але зізналися, що вони католики.

За словами співрозмовника, сповідуються від 18-річних до тих, кому вже за 50. Під час останньої поїздки разом з отцем Олексієм був настоятель ще одного вінницького храму Архістратига Михаїла — отець Васілій. 

Священик Васілій зустрів на війні давнього знайомого. Не сподівався його побачити в такому місці. Бо це самодостатня людина. Міг би й надалі займатися бізнесом, а про події на Донбасі дізнаватися з телевізора. А він передав бізнесові справи комусь з рідних, а сам узяв до рук зброю. Він теж сповідався. Після сповіді звернувся з проханням повінчати їх з дружиною, коли приїде у відпустку чи на ротацію. Так воно й сталося.

Особливе захоплення у священиків викликала робота наших медиків. Святі отці Олексій і Васілій були свідками, коли медики оперували навіть під час обстрілів. Проводили операцію їхні земляки-вінничани —лікарі Білієнко і Шамін. Почали тоді, коли ще не стріляли. Потім роботу зупинили тільки на декілька хвилин, щоб одягнути бронежилети.

— Місцеві жителі у черги шикуються до наших лікарів, — каже отець Олексій. — Якось довелося бачити таку чергу з самого ранку. Коли випадає можливість, ведуть прийом у місцевих лікарнях.

Човен для «Айдару»

Після сповіді одного із заступників командира добровольчого батальйону «Айдар» священик Васілій запитав, чим міг би допомогти разом з парафіянами храму. Офіцер саме лікувався після поранення. Він дістав аркуш паперу, ручку і написав декілька позицій. На першому місці значилося слово «Човен». Їхній підрозділ дислокується у місті Щастя, де протікає річка. Може виникнути ситуація, коли знадобиться плавзасіб. Зокрема, для перевезення поранених. Так пояснив заступник комбата.

— Військові просили, щоб човен був двостороннім, — уточнює священик Васілій. — Треба було передбачити місце для встановлення зброї. Усе це фахівці врахували. А виготовили його на Вінницькому 45-му заводі. Човен-плоскодонка весь з алюмінію. Його вага всього 18 кілограмів. Ми вже завезли його «айдарівцям». Заодно доставили інші речі, які вони просили. І, звичайно, продукти. Цього разу завантажили багато ящиків яблук. Їх нам передали добрі люди з Могилів-Подільського району.

У мобільному шпиталі Вінницького військово-медичного центру, розгорнутому у зоні бойових дій, на видному місці розміщується ікона Божої Матері. Госпіталь уже декілька разів змінював місце дислокації. Військові бережуть ікону так само, як святий образ оберігає їх.  А подарував ікону медикам згаданий настоятель Троїцького скельного храму отець Олексій. Після Різдва він знову збирається у путь. На жаль, ця дорога на війну. Батюшка, за його словами, їде рятувати зранені душі бійців і молитися за мир.

Вінницька область.

Вінницькі священики з бійцями батальйону «Айдар» (ліворуч отець Олексій, праворуч — Васілій).

Фото надано секретарем Вінницької єпархії Владиславом Демченком.