Ікони, написані 12-річними сестрами-близнючками, немовби сяють зсередини. Недарма кажуть, що намальоване дитячими руками — особливе, чисте і світле. У Корсунь-Шевченківській ЗОШ № 2 відкрито виставку ікон та картин, створених ученицями цієї школи Анжеліною та Анжелікою КОЦЕЛЮК (на знімку).

Ліна і Ліка навчаються у 6-Б класі. «Дівчатка малюють з чотирьох рочків, — ділиться їхній класний керівник Оксана Степаненко. — Обидві мають напрочуд чуттєве сприйняття світу і вроджений художній хист. Та не менш важливим є те, що вони дуже багато і охоче працюють над своєю майстерністю».

Перші несміливі штрихи олівцем, ескізи, власні картини... Ці важливі кроки дівчатка зробили разом зі своїм наставником художником Ярославом Байдою. Він допоміг їм опанувати фундамент живопису — академічний рисунок. І не інакш як доленосним став майстер-клас з іконопису, який він провів для своїх вихованок кілька років тому.

Нині юні художниці й самі не можуть пояснити, чому тоді їх це так вразило і вони захотіли й собі спробувати намалювати святих. Згодом зрозуміли, іконопис — це не лише покликання, а й копітка, складна робота, що вимагає великої старанності й терпіння. Якщо «звичайний» художник може мати свій стиль і почерк, може дати волю фантазії, то іконописець мусить дотримуватись канонів. А отже, церковного розпису потрібно навчатися винятково у визнаних майстрів...

І тут на поміч юним корсунчанкам прийшла львівська художниця-іконописиця Тетяна Скоромна. Мисткиня запросила дівчаток на навчання... у монастир. Сестри Коцелюк розповідають, що на двотижневе монастирське навчання вони їздили двічі — у Луцьк та у Лаврів Старосамбірського району. День там був чітко розписаний: о 6-й ранку прокидались, з 10-ї приступали до роботи і працювали з невеличкими перервами до 8-ї вечора. Цей досвід Ліна та Ліка вважають дуже цінним.

— Насамперед ми зрозуміли, як важливо дотримуватися канонічного письма, — розповідають сестрички, почергово доповнюючи одна одну. — Чого варта лише підготовка! Робота виконується на поґрунтованій дощечці, яку потрібно пошліфувати та натерти корком задля гладкості. Далі пишеться ескіз на аркуші, заштриховується жирним олівцем і кріпиться пластирем до дощечки, щоб «перебити» малюнок. Так на дощечці з’являються ледь помітні лінії, по яких ми пишемо фарбами-пігментами.

До складу пігментів додається емульсія із жовтка та світлого пива. Натуральна солодкувата маса дуже смакує комахам, тому зберігати «свіжі» роботи потрібно в закритих коробках, щоб різні жучки не збігалися на «смакоту».

Є серед образів й такі, що мають унікальну техніку виконання, яку складно опанувати навіть дорослим іконописцям...

— Це ікона із сусальним золотом, — показує роботу Ліна. — Для її оздоблення потрібно розкочувати тонесенькі пластини справжнього золота! Робота ювелірна і не дає права на помилку.

— А ось ікона Божої Матері, — це вже розповідає Ліка.

Саме ці дві дивовижні роботи посіли найвищі місця у Всеукраїнському художньому онлайн-конкурсі «Малюй серцем». Ліна отримала Гран-прі, а Ліка посіла І місце. Є чим пишатись! Батьки, а можливо, й іконопис, виховали у дівчатах скромність, простоту й виваженість. І вони не хизуються своїми досягненнями, а підкреслюють: попереду багато праці, бо справу вони обрали непросту. До того ж мають серйозну мотивацію: мріють вступити до Львівської академії мистецтв.

Ці мрії додають дівчатам крил. І щоб вони здійснилися, батьки Олег та Ольга Коцелюки (місцеві корсунські підприємці) багато сил і часу присвячують творчому навчанню донечок. Крім занять з іконопису, тричі на тиждень то мама, то тато возять Ліну та Ліку на уроки образотворчого мистецтва аж у Шевченкове Звенигородського району. Це понад 80 кілометрів не дуже впорядкованої дороги з Корсуня і назад!

— У Шевченковому живе чудова художниця Лариса Олійник, — ділиться мама сестричок. — Одне заняття у неї триває щонайменше три години. А на канікулах, бувало, приїжджали туди зранку і цілий день проводили в класі...

До речі, любов до малювання у сестер Коцелюк, можна сказати, спадкова. Мама Ольга Олексіївна теж має хист до іконопису. А ще на її картинах — морські хвилі, пейзажі Іспанії, натхненні людські обличчя... Був професійним художником і дідусь пані Ольги — Андрій Оксентенко.

Хоч ікони, як уже згадувалось, родина наразі зберігає у закритих коробках, та перша робота, написана Ліною, все ж знайшла своє місце у будинку. У бабусиній кімнаті вона охороняє спокій старенької, про яку її онучки відгукуються з особливою ніжністю.

— У нас із Лікою день народження 8 січня, наступного дня після Різдва, — каже Ліна. — Скоро нам виповниться по тринадцять... Святкуватимемо, як завжди, вдома, у родинному колі. Зберемося за великим столом, бабуся спече свій найсмачніший у світі медовик. Що ще треба для радості?

Ці щирість та добро чистих сердець віддзеркалюються і на полотнах юних художниць. Вдивляєшся в образи — і ніби читаєш молитву, написану фарбами й серцем. І краще розумієш сенс слів, сказаних відомим іконописцем Олегом Зайцем:

«Жива ікона — це немов вікно в Небо. Одночасно в нього дивляться з обох боків...»

Черкаська область.

Фото з архіву Коцелюків.