Сім’я Світлани і Богдана Квачуків у повному складі.

Поспілкувавшись кілька разів із Богданом КВАЧУКОМ (він мешкає у селі Боровому Зарічненського району Рівненщини), зрозуміла, чому мешканці новоутвореної Зарічненської територіальної громади на виборах 25 жовтня проголосували за те, щоб він очолив її.

А дізнавшись більше про життя цієї людини, зрозуміла, що доля гартувала його і водночас наділила скромністю, простотою у спілкуванні, повагою до людей, а також сильною волею, витримкою і звичкою розраховувати лише на себе. І хоча скептики кивають на молодість Богдана (йому скоро буде 33) і на брак досвіду роботи в органах місцевого самоврядування, мені чомусь хочеться вірити, що у молодого, енергійного зарічненського селищного голови Богдана Квачука все вийде і він не підведе громаду.

Перший правильний крок він уже для цього зробив — підібрав собі команду із досвідчених заступників, старост, тож з їхньою допомогою та за підтримки людей розвиватимуть громаду. Але нині, зізнається Богдан, на стадії становлення територіальної громади всім доводиться дуже багато працювати, фактично починати все з нуля.

— Але втома знімається в одну мить, як приходжу з роботи додому, — зазначає Богдан Квачук. — Коли до тебе біжать назустріч діти, настрій одразу поліпшується.

А у Богдана Квачука та його дружини Світлани п’ятеро чудових дітей. Старший син, якого називають поважно — Богдан Богданович (тезка тата), навчається у другому класі, донька Лілія — у першому. Поки що при мамі чотирилітній Максим, двохрічна Аліна та семимісячна Віталіна. І всі вони доглянуті, одягнені й виховані, бо подружжя приділяє цьому велику увагу.

Можна лише здогадуватись, як нелегко утримувати молодому главі таку велику родину, але Богдан Валентинович ніколи ні перед ким не бідкається. Це справді чоловіча риса — долати труднощі і всього в житті добиватись самому. Чоловік, який до обрання зарічненським селищним головою був приватним підприємцем, каже, що і він свого часу спізнав долі заробітчан за кордоном.

Радіють п’ятьом онукам і батьки Богдана Валентиновича — Надія Павлівна та Валентин Валентинович, які мешкають у тому ж селі Боровому і часто навідуються до малечі. Приносять молоко, бо тримають корову, а ще поросят і птицю. Також обробляють чимало землі, для чого придбали техніку. Це ввійшло у них у звичку, бо теж мали багатодітну сім’ю з десяти дітей. Богдан був старшим.

— Коли я святкував вісімнадцять років, мама подарувала мені сестричку Оксану, — згадує Богдан Квачук. — Відтоді наші дні народження відзначаємо в один день.

Цікавлюсь у Богдана Валентиновича долею його братів і сестер.

— Брат Павло має трьох дітей, — розповідає Богдан Квачук. — Брат Іван і сестра Людмила працюють фельдшерами на «швидкій» у Києві, Микола — ветлікар у Білій Церкві, Анатолій навчається на програміста у Львові, сестра Тетяна у Кременці перекладачем з іноземних мов. Біля батьків залишаються Оксана, Галина і Степан — вони ще школярі.

Дали раду своїм дітям Надія Павлівна та Валентин Валентинович Квачуки, дають раду своїм п’ятьом дітям і Богдан зі Світланою. Для цього у них є всі умови: злагода в сім’ї, взаєморозуміння і кохання.

Рівне.

Фото надано автором.