Зокрема, в Україні вийшла друком книга спогадів про Маестро людей, які добре знали його, колег, оркестрантів. Усі ці спогади створюють різнобарвне полотно, своєрідний вітраж із численними різнокольоровими скельцями, з якого вимальовується митець, його багатогранне обдарування, портрет людини з притаманними їй сильними і слабкими, навіть вразливими сторонами, з її уподобаннями, прихильностями.
«Яким був Рахлін? Він поєднував у собі актора, драматичного режисера і великого диригента. Його жанр був музично-драматичний театр одного актора. Синтетичний жанр, де неможливо було відокремити одне від одного, де він був присутній як диригент-постановник, як режисер-постановник і як великий актор. Йому потрібна була безпосередність спілкування з публікою, спонтанне спілкування! І тоді народжувалося виконання, яке завжди було виконавським шедевром» — ось так коротко і влучно характеризує Натана Рахліна в книзі спогадів про нього колега, відомий український диригент Ігор Блажков.
Цей рік є для Натана Рахліна ювілейним. 10 січня 115 літ тому він прийшов у цей світ у невеличкому селищі Сновськ, що на Чернігівщині. Таке враження, що доля музиканта була визначена від народження. Адже ще малюком він освоїв скрипку, баритон, згодом сурму. Здібності юнака оцінили навіть у кінній армії Будьонного, де Натан став полковим сурмачем. Саме звідти його направили вчитися до київської консерваторії. І саме тут у хлопця визріла мрія про диригування. Тож він продовжив навчання на диригентському факультеті музично-драматичного інституту імені Лисенка. Деякий час був учасником духового оркестру Вищої київської військової школи, грав на баяні, гітарі, кларнеті, лютні. Потім працював у Харкові, Донецьку, Куйбишеві. А з 1937 року очолив новостворений Київський державний симфонічний оркестр УРСР.
Робота з великим оркестром надзвичайно складна, адже це колектив різних талановитих особистостей, часом із непростим характером. Тож диригент має знайти підхід до кожного і до всіх в цілому, доводячи до музикантів свої наміри і побажання жестами, мімікою, вольовим імпульсом. Стосовно цього Рахлін був унікальним. Цей наче непоказний зовні, делікатний у спілкуванні, дуже добрий, дещо наївний і навіть неуважний у побуті чоловік водночас у творчому злеті мав таку силу волі, що міг миттєво підкорювати собі оркестр. Таку здатність воістину мають лише творчі генії. Це підтверджують спогади багатьох колишніх оркестрантів. Складалося враження, що його диригентська паличка була чарівною. Тільки-но вона злітала в руці диригента, починалося справжнє чаклунство, здавалося, звуки музики линуть із пальців самого диригента. Його незрівнянні руки сплітали дивовижне звукове мереживо, що спонукало музикантів збагнути і відтворити те, що, здавалося, вже виходило за межі нотних знаків.
Так, Натан Григорович був дуже вибагливим до оркестрантів, які, бувало, скаржилися на виснажливі репетиції. Але таким само вимогливим Рахлін був і до себе. Маестро й сам виснажувався настільки, що мусив у перервах змінювати мокру від поту сорочку. До того ж він ніколи нікого не ображав, однак унаслідок такої титанічної спільної роботи рівень виконання був бездоганним. Це зрештою тішило і диригента, і весь колектив.
Звісно, бажання постійного вдосконалення як диригента притаманне багатьом творчим особистостям, але Натан Рахлін стосовно цього особливо вирізнявся.
Цікаво, що сучасники, колеги диригента практично одностайно відзначали романтичний характер обдарування Рахліна, його емоційну стихійність, імпровізаційне начало. Водночас ці риси гармонійно поєднувались із справді залізною волею диригента, багатим досвідом і дивовижною майстерністю.
Тут, у невеликому нарисі, годі й перерахувати твори, до яких доклався творчий геній диригента, а також міста і країни, де виступав очолюваний ним оркестр. Варто лише сказати, що до репертуару колективу входили кращі зразки світової класичної симфонічної музики, виконання яких диригент і оркестр доводили до неймовірної досконалості. Рахлін славився своїми інтерпретаціями великих полотен Бетховена та Чайковського, симфоній Дворжака, симфонічних поем Ліста та інших. Саме оркестр під керуванням Рахліна вперше виконував твори багатьох українських композиторів, зокрема, Б. Лятошинського, Л. Колодуба, Г. Майбороди.
Під час концертів оркестру в Колонній залі Київської філармонії ніде було яблуку впасти через кількість шанувальників. Літньої пори оркестр частенько виступав в улюбленому киянами Першотравневому парку на сцені так званої мушлі. Люди займали місця за 3—4 години до початку концерту. Публіка неодноразово вимагала виконання творів «на біс», знаючи, що диригент Рахлін — віртуозний імпровізатор, який міг подати той чи інший твір щораз по-новому, з новим настроєм, новим емоційним вибухом. Це дійсно були незабутні святкові вечори.
Доля подарувала Натану Григоровичу знайомство з багатьма видатними людьми того часу. Частими гостями в його оселі були О. Білецький, М. Рильський, М. Бажан, брати Майбороди, В. Тольба… Натан Григорович із задоволенням спілкувався з ними. Було про що погомоніти, адже, крім захоплення музикою, Рахлін був блискучим ерудитом. Цікавився творами древніх мислителів, історією, образотворчим мистецтвом, класичною літературою.
Особливо вдячним долі він був за зустріч із Д. Шостаковичем, який подарував диригентові партитуру своєї Одинадцятої симфонії. Це був найвищий рівень довіри генія до диригента, котрого сміливо можна поставити в один ряд із такими славетними майстрами, як Герберт фон Караян, Леонард Бернстайн, Артуро Тосканіні.
Натан Рахлін жив і творив у часи, коли Київ гостинно приймав світових зірок — диригентів, музикантів, співаків. Державний симфонічний оркестр був гордістю міста, а його диригент — визнаним кумиром.
Але попри це в життя колективу втрутилися політикани. Чиновники від Міністерства культури, проводячи сумнозвісну політику «національних кадрів», почали закидати Рахліну начебто «неорганізованість репетиційної роботи». Натан Григорович все добре розумів і як людина творча був дуже чутливий до таких речей. Усе це завдавало йому тяжкої моральної травми і призвело до справжньої драми в житті. 1962 року Натан Рахлін був змушений відмовитися від посади диригента Державного симфонічного оркестру УРСР, який він виплекав як своє дітище. Кілька років диригент гастролював із різними оркестрами колишнього Союзу, а згодом остаточно переїхав до Казані на запрошення очолити там новостворений
Державний симфонічний оркестр Татарської РСР. Тож наш земляк, який створив кращий в колишньому СРСР романтичний оркестр і очолював його впродовж 25 років, професор Київської консерваторії, окраса українського музичного мистецтва понад десять останніх років свого життя жив не в Україні. І, як бачимо, не за власним бажанням… На жаль, це далеко не поодинокий випадок.
Уже минуло не одне десятиліття, як бентежна душа видатного Митця відлетіла у вирій. Але, на щастя, залишилося чимало записів оркестру під його орудою. Звісно, записи не здатні передати всю потужну енергетику, генеровану диригентом.
Однак неймовірно високий рівень виконання оркестру не зможе залишити байдужим і сучасних шанувальників симфонічної музики. А можливості послухати ці записи нині необмежені, аби було бажання.
Якось, гуляючи старими вуличками центру міста, я звернула увагу на меморіальну дошку на будинку по вулиці І. Франка, 25/40. На ній — натхненне обличчя маестро Рахліна, дві його виразні кисті з диригентською паличкою і напис: «Натан Рахлін — видатний диригент, народний артист СРСР, України і Татарстану, професор жив і працював у цьому будинку в 1946—1979 роках». Ніби все вірно. Але так і хочеться сюди додати — унікальне, виняткове явище в музичному мистецтві.
