У харківській національній опері відбувся парад вердіївських вистав до 200-річчя від дня народження славетного італійця — «Vіva, Verdі!».

У програмі фестивалю — класика репертуару останніх десятиріч: «Аїда» у втіленні Володимира Лукашова, «Ріголетто» режисера Ігоря Чернічка і новіші постановки — «Набукко» і «Трубадур» у сценографічно-режисерському втіленні Надії Швець, «Дама з камеліями» в режисурі Олександра Лебедєва (Санкт-Петербург). За диригентським пультом змінювалися Віталій Куценко, Олександр Голобородько, Юрій Яковенко...

Незабутнє враження справив гала-концерт за участю майже всієї трупи. Найпотужніше — це віртуозна та напрочуд драматична арія зі сцени смерті Родріго («Дон Карлос») у виконанні художнього керівника театру Володимира Болдирєва; пристрасті розуму в монолозі Яго («Отелло»), втілені Миколою Ковалем; та блискучий дебют з арією Амалії («Бал-маскарад») молодої вокалістки Ксенії Бахрітдінової.

На жаль, прем’єра «Отелло» відбулася вже у грудні. Один з найскладніших творів вердіївського репертуару йшов у Харкові у попередній постановці Л. Куколєва і диригента В. Куценка зовсім недавно. Але в нинішній виставі не залишилося і сліду від навмисного аскетизму приглушених тонів сценографії В. Кравця кінця 1990-х. Помітно оновився і склад виконавців опери. В театрі вирішили пожвавити цікавість публіки до шекспірівсько-вердіївської трагедії, подекуди занадто радикально скоротивши музичний матеріал (диригент В. Куценко), наситивши дію роботою масовки, а деінде і спокушаючи око виразними кінематографічними прийомами (режисер вистави Армен Калоян і головний художник театру Надія Швець).

У вирішенні ж фундаментального питання опери — хто вражатиме глядачів, пануючи на сцені? — помітна поки що деяка скрута. Очевидним є дефіцит рідкісного голосу — драматичного тенора — навіть в трупі, яка живиться творчим поповненням з випускників кафедри сольного співу Університету мистецтв ім. І. Котляревського! Тож «Vіva, Verdі!» розпочала вистава «Аїда», де партію Радамеса виконував соліст Київської національної опери Андрій Романенко... та й прем’єру було б відсунуто ще далі, якби не запросили соліста донецької опери, володаря сценічної зовнішності і тенора повного діапазону Сергія Гонтового. Це врятувало виставу від скасування, але не сприяло ансамблевій згуртованості виконавців. На тлі намертво прикутого поглядом до рятівника-диригента соліста-«варяга» вирізнялися своєю акторською та вокальною психологічною переконливістю Микола Коваль (Яго) та Алла Мішакова (Дездемона). М. Коваль по праву став драматичним центром нової постановки, ствердивши на оперній сцені тип розумного ізагадкового у природі власного зла шекспірівського героя.

А от запрошення до участі в нинішньому вердіївському фестивалі Оксани Крамаревої не варто сприймати як ознаку кризи ще й сопранового цеху трупи. Крамарева — випускниця харківської консерваторії, лауреат престижних міжнародних конкурсів. Тож виконання нею ролі Аїди — це звіт набутого мистецького рівня рідному Харкову. З сопрано в Харкові поки що все гаразд — і це засвідчила участь у «Vіva, Verdі!» провідних солісток: Тамари Гармаш, Олени Скворцової, Алли Мішакової, Олени Старікової та молодої Юлії Піскун.

Якщо зіставити в рамках вердіївської декади минуле і теперішнє театру, не можна не зауважити, що сьогодні в театрі відчутний брак єдиної руки — головного диригента-тлумача клавірів або, принаймні, фахового режисера-постановника, головного режисера-педагога. Адже майстри нинішнього оперного — колишні вихованці В. Лукашова — М. Коваль, О. Романенко, В. Болдирєв — і досі залишаються неперевершеними як актори-співаки. Тож ювілейні заходи до 200-річчя Дж. Верді у такому визнаному театральному центрі, як Харків засвідчили не тільки відтік голосів з країни найспівочого народу, а й дефіцит в інституті головних фахівців-стратегів і навіть тенденцію до редагування класичних партитур. 

О. Крамарева та М. Коваль у виставі «Аїда».

Фото надане театром.