Останні ще зовсім недавно коштували 1 грн 30 коп. за штуку, потім — 2 грн, а «мічуринські» (тобто «елітні» — відбірні й дуже великі) можна було купити за 2 грн 60 коп. — 2 грн 80 коп. Станом на сьогодні навіть на базарах дешевше, ніж 3 грн за штуку, яєць не знайдеш, і схоже, треба готуватись до 4 грн. Воно, звичайно, не сезон: кури взимку несуться неохоче, але даються взнаки й інші чинники.

Якщо товар стрімко дорожчає, значить, його не вистачає. Чому бракує деяких продуктів (принаймні на прилавках немає їх надлишку), можна зрозуміти, проаналізувавши показники зовнішньоекономічної діяльності підприємств агропромислового комплексу Сумщини.

Ще не забулася «сирна» війна, оголошена нашій державі років 15 тому північно-східною сусідкою. На той час переробні підприємства Сумщини відправляли тверді сири, вершкове масло та ковбаси переважно до Росії, ціни там мало відрізнялись від наших, але величезний попит забезпечував мотивацію для експорту. Після розв’язання спочатку «сирної», а потім справжньої війни вітчизняні переробники мусили шукати альтернативні ринки збуту, і так у цій справі просунулись, що про Росію уже й не згадують: інші країни Європи та й Азії за українські харчі нерідко платять значно щедріше. Знову спрацювала формула «не було б щастя, та нещастя допомогло».

Та повернемось до зовнішньоекономічних аргументів і фактів. У 2019 році підприємства АПК Сумщини завоювали продовольчі ринки Словаччини, Оману, Кувейту, Японії й Узбекистану, а минулого року — ринки Вірменії, Польщі, США, Південно-Африканської Республіки та інших країн. І станом на сьогодні виготовлені на Сумщині харчі та напівфабрикати споживають уже в більш як двох десятках держав, розташованих на кількох континентах. Яловичину купують у Білорусі, Узбекистані, Казахстані, Грузії, м’ясо птиці — у Беніні та Азербайджані, а сири — у Казахстані, Киргизстані, США та Об’єднаних Арабських Еміратах. У Китаї, Єгипті, Албанії та Бангладеш вподобали сумське сухе молоко, а в Саудівській Аравії, Бахрейні, Кувейті та Омані — курячі яйця.

Знову нас вивело до яєць, але зверніть увагу, до яких держав їх продають. До тих, де гаманці розпухли від нафтодоларів чи нафтодинарів. Чи ж можуть наші споживачі платити стільки, як їхні? Тому й маємо цікаві підсумки: у 2020 році експорт курячих яєць із Сумщини перевищив показник 2019-го на 39%, або на 4,1 млн штук, експорт соняшникового шроту зріс у 5,6 раза, а соняшникової олії — більш як у 9 разів! Відтак, не запитуйте, чому олія так відчутно подорожчала. Хто цього ще не помітив, уважно придивіться до пляшок, у які її розливають: вони стають дедалі меншими, тому і здається, що ціни зростають «плавно».

Не секрет, що продукція агропромислової галузі займає все ширший сектор в експортному потенціалі держави: продавати щось складніше від харчів ніяк не навчимося, бо не навчилися виробляти. Без експорту повноцінного життя не буває, і що він потужніший, то стійкіша національна валюта. Тому нам треба б радіти, що все більше яєць вивозять за кордон, але... Чомусь не радіється: гривня майже не падає, але купити на неї можна щоразу менше. Навіть харчів...

Між іншим

Закупівельні ціни на пшеницю в глибоководних портах України минулого тижня зросли в середньому ще на 500—700 грн/т — покупці готові платити 8850—9300 гривень за тонну продовольчого зерна і 8750—9150 гривень за фураж. Також продовжують дорожчати кукурудза, горох, соя — «АПК-Інформ» 

Сумська область.