Геніальний український поет, перекладач, видавець, автор майже 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів, поліглот Іван Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані... і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем, і радувалися кождим, хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його».

Усе своє життя тому, щоб навчити українців «чути себе українцями», присвятив український живописець, графік, художник театру і кіно та декоративно-ужиткового мистецтва, один із засновників Української академії мистецтв (нині — НАОМА) у 1917 році та один з її перших професорів Василь Кричевський. Доктор мистецтвознавства народився 12 січня 1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині.

В історію патріарх великої родини видатних українських митців увійшов і як творець проекту державного герба, прийнятого Центральною Радою.

Після проголошення 22 січня 1918 року Четвертим універсалом УЦР самостійності України питання державної символіки вимагало негайного розв’язання. 25 лютого на засіданні Ради Народних Міністрів було ухвалено рішення «внести в Раду закон про установлення для Української держави прийнятого морським флотом герба Володимира Великого (без хреста)». Того самого дня на засіданні Малої Ради це рішення затверджено: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської держави часів Володимира Святого». Тоді Михайло Грушевський зазначав: «Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною, політичною і культурною історією». А вже 12 березня, тільки-но після вигнання більшовиків із Києва, урядовці повертаються до столиці, голова Центральної Ради доручає розробити проекти малюнків герба та печатки УНР графіку Василю Кричевському, котрий і раніше працював з Грушевським, оформлював його «Ілюстровану історію України». За десять днів готові проекти герба та печатки виносять на розгляд Малої Ради.

Геральдисти наголошують, що в гербах і печатках Василя Кричевського тризуб було розроблено на основі знака з монет київського князя Володимира Великого, що карбувалися вже у X столітті. Володимирові срібники і золотники — перші державні документи, що зберегли зображення тризуба — герба правителів Київської Русі.

Василь Кричевський, на думку відомого геральдиста Андрія Гречила, трактує тризуб як стилізоване зображення сокола, що летить додолу за здобиччю. Графік вважав, що «сокіл символізує силу, тому й був гербом держави святого Володимира».

На своїх проектах герба Василь Кричевський оточує тризуб оливковим вінком, що мало символізувати мирну політику Української Народної Республіки.

У 1918 році графік створив і заставку для дипломатичних матеріалів УНР, у центрі якої — знак Володимира Великого. Тризуб, затверджений державним гербом України, з’являється на інших державних паперах, банкнотах.

Проектуванням бланків, грошових знаків, поштових, консульських і театральних марок, водяних знаків займався мистецько-граверний відділ при Експедиції заготовки державних паперів, створений у березні 1918-го. У відділі працювало більш як 20 художників, серед яких такі велети українського мистецтва як Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов.

У квітні міністр пошти і телеграфів Григорій Сидоренко видає «наказ про негайне усунення всіма поштово-телеграфними установами Української Народної Республіки двоголових орлів (герби російської держави)». УНР випускає нові поштові марки номіналом 10, 20, 30 та 40 шагів із зображенням тризуба, в обігу з’являються і нові банкноти номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень, що друкувалися у Німеччині. Двогривневу банкноту розробляв Василь Кричевський, 1000 та 2000 — Іван Мазалевський, а решту — Георгій Нарбут.

— Видатний митець мав різносторонній талант — він створив новий український стиль в архітектурі, в якому збудовано будинок Полтавського земства, Меморіальний будинок-музей Шевченка в Києві, музей Шевченка в Каневі, — каже київська художниця Марина Соченко, автор портрета Василя Кричевського (на знімку). — Успішно працював у прикладному мистецтві: за його проектами ткали килими, вишивали, робили вибійки, меблі, посуд. Кричевський оформив і славетний фільм Олександра Довженка «Звенигора», був талановитим педагогом і вченим-дослідником. Свої творчі сили і натхнення черпав в українському народному мистецтві, в родині, в природі, у всьому, що зветься Україна.

Фотоілюстрацію надано Мариною Соченко.