У довіднику «Київ» назви гори, хутора та кладовища пов’язані з генералом П. І. Байковим, якому ця місцевість начебто була подарована за заслуги перед Вітчизною. Але, як з’ясувалося згодом, генерал Петро Іванович Байков не мав до цього жодного стосунку.

Чимало науковців цікавилися цим питанням. Зокрема, багато копіткої праці, пошуків, досліджень доклав до з’ясування цієї загадки натхненний краєзнавець Михайло Рибаков. Ним був знайдений архівний документ 1831 року, який свідчив про те, що хутір Либідь справді належав генералу Байкову, але на ім’я Сергій Васильович.

Отож Сергій Васильович Байков (на знімку) народився у 80-х роках ХVІІІ століття в родині офіцера. Як і належало, він продовжив династію, почавши службу прапорщиком у Фінляндському полку. Ще до війни 1812 року Сергій Байков не раз брав участь у боях з наполеонівською армією, був нагороджений почесною золотою зброєю «За хоробрість». Війну зустрів у чині штабс-капітана. Молодий командир виявив неабиякий героїзм, ініціативу в боях, які високо оцінив Кутузов. С. Байков став кавалером орденів Святої Анни з діамантами та Святого Володимира ІV ступеня з бантом.

По війні службу продовжив, і далі його ім’я вже зустрічається серед учасників російсько-турецької війни 1828—1829 років.

Чому і як опинився Байков у Києві? Виявляється, в бою він був тяжко поранений у голову, півроку лікувався в Київському шпиталі, тоді ж полюбив Київ усією душею. Одужавши, С. Байков знову повертається на фронт. А згодом закінчує свою військову кар’єру в чині генерал-майора.

Саме тоді почався київський період життя Байкова. Пішовши у відставку, він назавжди оселився в Києві, жив на Печерську у власному будинку, а за річкою Либідь купив земельну ділянку між кладовищем та урочищем Протасів Яр. За ім’ям власника ця місцина дістала назву «хутір Байкова». Поступово назва поширилася на навколишню місцевість. Так, розташована поруч гора отримала назву Байкової гори, цвинтар на ній став Байковим, були також Байків міст, Байків яр, вулиця, що розділяла цвинтар на старий і новий, згодом була названа Байковою, так само, як і місце колишніх народних гулянь — Байковим гаєм, а всю місцевість називали Забайков’ям.

Сьогодні з назв, пов’язаних з іменем генерал-майора С. Байкова, залишилося чотири: вулиці, кладовища, гори та яру.

Помер Сергій Васильович Байков 19 червня 1848 року. Землі, які йому належали, за наказом Миколи І було передано Військово-інженерному відомству. Проте на Байковому цвинтарі немає могили самого С. Байкова. Він похований там, де помер, — у Петербурзі. Однак Київ навічно закарбував його ім’я в своїй історії.