29 січня — День Героїв Крут

Тут, поблизу маленької залізничної станції між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, загін вояків УРН, студентів та юнаків-козаків на декілька днів зупинив наступ більшовицьких банд — балтійських матросів і червоноармійців із Пітера, Москви, Пскова на Київ. Майже 520 оборонців української столиці, на озброєнні яких було 16 кулеметів і одна гармата, на залізничній платформі вступили в бій з підрозділами росіян, що мали десятикратну перевагу у живій силі, бронепотяг та артилерію.

17 березня 1917 року в Києві було утворено Українську Центральну Раду, представницький орган українського народу, а після проголошення УНР — перший парламент. А же 7 січня 1918-го більшовицька Росія, що прагнула встановити контроль над Україною, оголосила загальний наступ на сусідню державу. До середини січня окупанти захопили майже все Лівобережжя та рухалися на Київ із двох напрямків. Загін під командуванням есера Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, 28 січня основні його сили заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині — станцією Бахмач. Українофоб Муравйов на підступах до столиці звернувся до своїх підлеглих із словами: «Наше бойове завдання — взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків —  нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю за-платять вони нам.

Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

Захищати столицю зголосилися добровольці — 18-20-річні студенти київського університету Святого Володимира, нині імені Тараса Шевченка, Українського народного університету, гімназисти старших класів українських гімназій. До них приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Військами УНР під Крутами командував сотник Аверкій Гончаренко.
Українські війська зайняли оборону біля станції Крути, вранці 29 січня більшовики розпочали наступ на українські позиції. Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак. Завдяки вигідній позиції та мужності вояків і студентів вдалося завдати росіянам значних втрат, до 300 осіб, і стримати наступ муравйовців до темряви.

Сили були нерівними, тож за командою Аверкія Гончаренка більшість підрозділу організовано відступила до ешелону, який чекав за два кілометри. Одна чота студентів і гімназистів — 27 юнаків, наймолодшим з яких було усього по 16 років, у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, зайняту червоними окупантами. Усіх їх, захоплених у полон, більшовики катували, а потім розстріляли. Під кулями юнаки заспівали «Ще не вмерла Україна». Згодом частину їх урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві.

На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 героїв. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету Святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Сміливість та жертовність крутянців, котрі на кілька днів зупинили наступ ворога на Київ, дали змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) визволили від більшовиків всю територію України.

Бій під Крутами історики називають боєм за майбутнє України, а крутян — першими «кіборгами». З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту, тих, хто воював під Іловайськом і Дебальцевим, на Світлодарській дузі, під Авдіївкою у новій російсько-українській війні.

Про героїзм і самопожертву вояків УНР, студентів та гімназистів написані книги, зняті фільми, створені художні полотна. Одну із своїх робіт подвигу героїв присвятив і відомий український художник-баталіст Андрій Серебряков. Його картина «Крути» (на знімку) прикрашає залу Національного військово-історичного музею України та нагадує, що державність без армії неможлива.