Кримська Європа: неолітична & антична доба

Мал. 1. Мапа міст Причорноморської Еллади (V ст. до н. е.), яку німецькі і російські фальсифікатори всесвітньої історії називають «грецькими колоніями в Криму». 
Насправді це були еллінські (праукраїнські) міста, які мали свої колонії в Середземномор’ї, оскільки Греції в ті часи не існувало, так само, як і Росії. Серед тих міст і згадуваний Кімерікон...

Водночас російська пропаганда і досі трубить, що росіяни є «корінним народом Криму». Тепер ми знаємо, що це — абсолютна брехня!..

У 1783 році Кримське ханство було окуповано Росією, були виселені кримські татари, греки, болгари. Багато кримських татар під загрозою фізичного знищення втекли до Туреччини.

У 1921 році російські комуністи окупували Крим, який на той час був у складі Таврійської губернії України. Після цього росіяни розпочали масові депортації та «розкуркулення» кримських татар і українців, організували кримський Голодомор.

Повернення Криму до України у 1954 році відновило його економіку, до Криму прийшла дніпровська вода, Проте в 2014-му відбулася нова російська окупація півострова, яка супроводжується геноцидом кримських татар та українців, замість яких до Криму російські нацисти завозять громадян Росії, котрих російська пропаганда оголошує «корінним населенням Криму»...

Щодо цього нам варто розібратися, як формувалося з давніх часів населення Криму — задовго до появи на півострові російських загарбників?..

* * *

Археологи стверджують, що територія України була заселена людьми вже в палеоліті. Найдавніша стоянка первісних людей на території України датується одним мільйоном років тому. Це село Королеве, що на Закарпатті.

Мал. 4. Можливе поховання українських царів.

Потім були кам’яний вік — неоліт і мідний вік — енеоліт. На думку видатного українського археолога Валентина Даниленка, вже в надрах неоліту було за-
кладено основи формування українського етносу, який став ядром індоєвропейської спільноти.

У своїй книжці «Неоліт України», яка якимсь дивом (!) вийшла з друку в умовах російської окупації України («Наукова думка», 1969) В. Даниленко пише: «...Неоліт був першою стадією першого великого розподілу праці, однією з головних його особливостей було виникнення більшості сучасних крупних етнічних масивів».

І українська нація тут не є винятком. Її становлення відбулося на основі Трипільської цивілізації України (V—III тис. до н. е.), яка потрапляє в часові виміри українського неоліту (VIII—III тис. до н. е.), дослідженого згадуваним археологом.

Загалом українська цивілізація часів неоліту була розташована на території тогочасної України достатньо рівномірно. На півночі і в центрі України — Мізинсько-Кирилівська цивілізація, на сході — цивілізація Кам’яної Могили, на заході — Карпатська цивілізація, на півдні — Причорноморська цивілізація України.

Невід’ємною частиною Причорноморської цивілізації була Кримська цивілізація, тотожна іншим неолітичним цивілізаціям України. Про це свідчить уже згадуваний нами В. Даниленко, відомий як дослідник найдавнішого храму планети — Кам’яної Могили: «У хронологічному плані характерний посуд розвиненого і пізнього кримського неоліту (Тар Аїр І, Заміль Коба, Кая-Араси, а потім і Шан Коби) свідчить про безумовну подібність із синхронним посудом сурсько-дніпровської і почасти буго-дністровської культур».

Сурсько-дніпровська і буго-дністровська археологічні культури згодом стали основою формування високорозвиненої Скіфо-Трипільської цивілізації України, представленої, зокрема, яскравою археологічною культурою розписної кераміки.

Аналіз археологічних знахідок керамічного неоліту України показав, що всі тогочасні регіональні цивілізації України мали багато спільних культурологічних ознак, зокрема подібність форм посудин та прийомів орнаментування.

Як стверджував кримський історик Ігор Хрипунов, у льодовиковий період Чорне море було не таким глибоким і суша була на місці нинішніх Керкінітської та Каламітської заток та Сиваша: «У льодовиковий період море (Чорне — В.Б.) було менш глибоким, ніж в сучасні часи. У періоди найбільшого наступу льодовика воно взагалі мало вигляд озера... Суходол був на місці сучасних мілководних Керкінітської та Каламітської заток, а також Азовського моря і Сиваша».

Отже, як зазначають археологи, вже в часи неоліту на території тогочасної України сформувалися регіональні археологічні культури, які демонструють дивовижну схожість.
Вони будують однакові житла, володіють однаковими технологіями виготовлення керамічних виробів, використовують ті самі символи, що свідчить про активні культурні контакти між «неолітичним українським Центром» і «неолітичним Кримом».

І цю цивілізаційну єдність не зміг перервати навіть Всесвітній потоп, який перетворив прісноводні озера на Чорне та Азовське моря, а Крим — на півострів...

До і після Великого потопу людська спільнота Центральної України та української Кубані розвивалася за тими само цивілізаційними ознаками. Те саме стосувалося і формування регіональної кримської людності.

Археологічні дослідження свідчать, що населення Криму в часи неоліту заселялося переважно скіфо-трипільськими племенами, які прибували з берегів Дніпра і становили ядро кримського регіонального етносу. Проте воно активно «розбавлялося» праукраїнськими прибульцями з Кубані і Кавказу...

Ось ці скіфо-трипільські племена з Подніпров’я разом із племенами української Кубані і є корінними мешканцями Криму. Жодних росіян, як ви розумієте, тоді ще не було не тільки в Криму, а й узагалі!

Тому вся ця російська пропаганда про «вєчно русскій Крим» — повна брехня. Її використали як інформаційну підготовку під час окупації українського Криму.

Мал. 2. Сівер /сумер/кімерієць — антична ваза (VII ст. до н. е.).

Найдавнішим за літописною згадкою народом, який жив в дописемні часи в Криму, були кімери, або кімерійці.

Великий скіф Геродот, якого вважають «батьком історії», зокрема, писав: «Ще й тепер у Скіфії є кімерійські фортеці й кімерійські переправи, є і країна, що називається Кімерія, є і так званий Кімерійський Боспор».

Від себе додамо, що кімерійські міста зберігалися в Криму аж до античних часів. У середині V століття до н. е. поблизу міста Пантикапеї (сучасна Керч) розташовувалося місто Кімерікон. А самих кімерійців антична традиція пов’язує із фракійцями, що жили на території Сіндіки (мал. 1).

Між іншим, саме в V столітті до н. е. зароджується Боспорська держава, де, за свідченням дослідника Сергія Наливайка: «Деякі правителі боспорської династії Спартокідів носили імена (Спарток, Перісад), подібні до імен фракійської царської династії Одрисів (Спарадок, Берісадес). Така інформація видається значущою з огляду на думку деяких дослідників, що сама династія Спартокідів, імовірно, сіндського походження. Сюди ж долучаються і дані причорноморської топоніміки, пов’язані з перебуванням кімерійців (Тірітака, Тірас), та їхньої відповідності в топоніміці Балкан (Тірістрія у Фракії та Мезії)».

Отже, скіфська династія Спартакідів, яка тривалий час правила в Боспорському царстві, була сіндського походження. Сіндіка — це сучасна українська Кубань (мал. 1). А кімери — це ще одна назва народу, відомого в історії як сівери-сумери-шумери.

Між іншим, Чернігівщина в давнину називалася Сіверщиною, а територією України й донині протікають такі річки, як Сіверка і Сіверський Донець, які зберегли у своїй назві ім’я цього древнього народу.

Мал. 3. Кімерійці (до речі, дуже схожі на козаків).

Український монах Діонісій (VI ст. н. е.), який служив імператору Великої Романії і придумав нинішній календар від Різдва Христова, розміщує сумерів/кімерів між сіндами й керкетами.
Гомер (VIII ст. до н. е.) — автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї» — згадує про кімерійців, які жили на Боспорі. А вже згадуваний Геродот (V ст. до н. е.) пише про могили кімерійських царів на Дністрі, що підтверджує формування кримського етносу племенами з материкової України.

Дуже символічно, що зображення кімерійців (мал. 2, 3), які дійшли до нашого часу, свідчать про використання ними скіфських луків і конусоподібних шапок. Та й із самими скіфами все не так просто...

Як писав офіціозний ромейський історик Помпей Трог: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами та Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Єгипетська цивілізація вийшла на світову арену у V тисячолітті до н. е. Якщо скіфська цивілізація старша за єгипетську, то вона сформувалася ще в часи раннього неоліту.

Відомий історик С. Березанська вважає, що саки (ямна археологічна культура) домінували в Україні у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н. е. А французький дослідник Філіп Гюїз стверджує, що перси називали скіфів саками. У Криму, до речі, й досі існує місто Саки.

Зі слів Геродота можна зрозуміти, що кімерійці старші за скіфів, бо «ще й тепер у Скіфії є... країна, що називається Кімерія».

Аналогічна плутанина (точніше — фальсифікація!) існує щодо так званої «грецької» колонізації Криму, яка начебто почалася у VII столітті до н. е.

Офіціозна «грецька» версія колонізації південних земель Античної України стверджує, що нібито малоазійський Мілет у VII столітті до 
н. е. мав на березі Понту Евксінського (Чорного моря) 80—90 колоній.

Серед них були Ольвія (VII ст. до н. е., Миколаївська область), Тіра/Білгород-Дністровський (VI ст. до н. е., Одеська область), і кримська — міста Феодосія (VI ст. до 
н. е.) і Кепи/Пантикепеї (VI ст. до н. е.).

Проте «грецька» версія колонізації українського Причорномор’я не витримує жодної критики.

В античного історика Павсанія («Опис Еллади») ми зустрічаємо таку інформацію: жив собі в давнину цар Лелег. У Лелега було два сини: Мілет і Полікаон.
Лелегів в античні часи називали пелазгами і жили вони на території материкової України (Полтавська, Кіровоградська, Запорізька області).

За свідченням античних істориків Фукидида і Діонісія Галікарнаського, пеласги/лелеги у IV—III тисячоліттях до н. е. завоювали Грецію, Єгипет і Палестину, за що й потрапили до Біблії...

Мал. 5. Мапа античного світу. Чорноморсько-Каспійський регіон (Париж, 1792).

Саме лелеги/пеласги і сформували в українському Причорномор’ї величну Еллінську цивілізацію, яка згодом заполонила Середземномор’я і Малу Азію.

На матеріалах розкопок могил інгульської культури в Херсонській області археологи підтвердили виділення еллінів з лелегсько-пеласгійського масиву приблизно у ІІ тисячолітті до 
н. е.

Повертаючись до питання справжнього місцезнаходження Мілету, який колонізував не тільки Причорномор’я, а й Середземномор’я, варто звернутися до праць Павла Гарачука.
Зокрема, у своїй книжці «Еллада Стародавньої України», проаналізувавши «Опис Еллади» Павсанія, він висловив гіпотезу щодо ймовірного розташування міста Афіни в районі українського міста Мелітополя.

Наприклад, афінський порт Пірей у Павсанія має три гавані, як у Молочній затоці — біля найдавнішого храму планети — Кам’яної Могили. А грецький Пірей має лише одну гавань, що ставить під сумнів «справжність» грецьких Афін...

Така само історія і щодо дорійських засновників міста Херсонес — столиці кримської держави Гераклея...

Так звана історична традиція переконує, що Херсонес Таврійський був заснований вихідцями із Гераклеї Понтійської, що розміщувалась у Малій Азії (нині — Туреччина).
Але вся пікантність полягає в тому, що, за даними археологів, дорійці прийшли в ІІ тисячолітті до н. е. в Малу Азію і Середземномор’я з території сучасної України.

Відтак і виходить, що насправді Херсонес Таврійський міг бути головною базою дорійської експансії на території нинішніх Греції і Туреччини. Експансії, яка перетворила Грецію на Елладу № 2. Хоча офіціозна історична наука продовжує наполягати на своєму...

Археологи стверджують, що насправді дорійці рухалися з півдня України — через Херсонес Таврійський — в Малу Азію, де заснували міста Візантій, Гераклею Понтійську та Халкідон.

Звідси й висновок професора Бебика, що Херсонес Таврійський за-снували не жителі мало-азійської Гераклеї (нині — Туреччина), а скіфи/дорійці, прабатьком яких (за Геродотом) був уродженець українського Криму — Геракл.

Останній, імовірно, здійснив тут один із своїх подвигів — переміг пса, що охороняв вхід до підземного царства мертвих бога Хадеса. Загалом Геракл більшість своїх подвигів здійснив саме на території України, а не Греції...

Не викликає сумнівів, що прабатько скіфів і спартанців Геракл був реальною історичною особою. Тільки обожненою після смерті.

Античні міфи стверджують, що Геракл народився біля міста Пантикапеї в місті Мірмікій. Судячи з надгробної стели в лапідаріумі Керченського історичного музею, там його й поховано.
А реальна історія фіксує для нас факти, що в південно-західному Криму існувала держава Гераклея, де правили нащадки Геракла — Геракліди. Столицею цієї держави був Херсонес Таврійський (нині — тимчасово окупований російськими нацистами Севастополь)...

Херсонес прожив довге життя. Минув час і з V ст. н. е. він стає частиною Ромейської імперії, столицю якої — Романію (Візантій) — у VII ст. до н. е. заснували предки українців — анти (Черняхівська археологічна культура, ІІ тис. до н. е.). Анти жили між Дністром і Дніпром — аж до Азовського моря.

Мал. 7. Карта античного світу. Європа — колишня Кельтика (Нідерланди, Брабант, 1595).

Отже, у V столітті н. е. метрополія (Херсонес) і колонія (Візантій) міняються місцями. Можливо, саме тому кримський Херсонес є найбільшою візантійською пам’яткою у світі?...
Херсонес пережив різні періоди свого існування. На рубежі III—IV століть у Херсонесі з’являється християнство, яке з V століття н. е. стає державною релігією. Безжально знищуються античні пам’ятки, храми, театр, оскільки християнство готувало людину не для життя, а для смерті.

А після завоювання Криму Російською імперією каміння з античних будинків Херсонесу було використано для будівництва казарм російського Чорноморського флоту. Такі ось «правонаступність» і шанування «предків»...

Але якщо згадати, що предками росіян є фіно-угро-татари, тоді все логічно: треба «зачистити» в Криму все, що стосується його праукраїнського минулого...

Мал. 6. Мапа античного світу. Чорноморсько-Каспійський регіон (Лондон, 1770).

Між іншим, міфологія кримськотатарського народу, який разом з українцями є корінним народом Криму, стверджує, що їхніми предками є скіфи і таври.

Скіфи, як відомо, є предками українців. Вони своїм прабатьком вважали Геракла, а праматір’ю — Змієногу Богиню з Хортиці, дуже схожу на німфу Каліпсо...

Як писала у своїй книжці «Історія Мідії, другого Вавилонського царства та виникнення Перської держави» (1903) російський історик Зінаїда Рагозіна: «Із зовнішнім виглядом і одягом цих предків малоросів ми знайомі головним чином із дивовижно красивих і художньо вироблених предметів, знайдених у царській могилі поблизу Керчі (древньої Паннтикапеї)».

Отже, російський історик Зінаїда Рагозіна прямо стверджує, що у скіфських курганах Керчі (мал. 4) поховані українські царі. Відтак Боспорське царство — це українська держава, яка контролювала значну частину Криму і Кубані.

Історики зазначають, що її об’єднання відбулося навколо храму сонячного Бога Аполлона, котрий став державоутворюючим чинником навколишніх скіфсько-еллінських міст. Цей храм випускав монету з написом «АПОЛ», що опосередковано свідчить про формування культу бога Аполлона саме на території української Еллади.

На території кримської Еллади зародився не тільки сонячний культ бога Аполона/Купала. Тут зародився і культ богині Артеміди, яка була богинею Місяця.

Усе це має археологічне підтвердження, так само, як підтверджується археологами зародження в Криму культу богині родючості — Деметри. Отже, є чимало свідчень того, що феномен еллінізму має причорноморське коріння...

Як писали дослідники Сергій Бондар і Петро Кралюк: «...Елліністичні тенденції в Північному Причорномор’ї виявилися ще раніше, ніж у «материнській» Греції. Незадовго до походів Олександра Македонського боспорський цар Левкон І (бл. 389—349 рр. до н. е.) здійснив низку завоювань, у результаті яких до складу боспорської держави увійшли не лише давньогрецькі міста-колонії, а й території, населені «варварськими» племенами. Як наслідок, була створена типова елліністична держава, що в IV—III століттях до н. е. переживала період свого піднесення».

Кримська цивілізація переживала різні часи і різних завойовників. Ясно одне: ядро корінного етносу Криму сформувалося ще в епоху неоліту і до XVIII століття кардинально не змінювалося.

Аж поки Крим не завоювала Російська імперія. Після російської «зачистки» Криму сотні тисяч кримських татар були змушені втекти до Туреччини. Греків армія фальшивого «полководця» 
А. Суворова депортувала на Донбас, в район Маріуполя. А українці після розгрому козаччини були змушені переселитися на споконвічно українські землі Кубані...

Читачів, напевно, заінтригувало використання в назві статті терміну «Кримська Європа»? У нас є всі підстави вживати цей термін, оскільки ще на картах XVIII століття н. е. Європою називали Північне Причорномор’я (мал. 5, 6), а те, що нині називають Європою, мало назву Кельтика (мал. 7).

Отже, судячи з історичних і картографічних джерел, в античні часи Україну називали ЄВРОПОЮ. До неї, зокрема, входили ЕЛЛАДА (Крим та Кубань) та ФІНІКІЯ (Тір/Білгород-Дністровський та Одеса).

Після Переяславської окупації України Росією (1654) німецькі історики, яких відрядили з німецькими принцесами до Російської імперії, здійснили «зачистку» всесвітньої історії, з якої прагнули викреслити будь-яку згадку про Україну та її багатотисячолітню історію.

Лише в ХХ столітті суверенна Україна повернулася на мапу Європи. Повернеться і Кримська Європа, яка була і буде Українською!

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, професор, лауреат премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.