Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Опішне, Полтавщина. Початок ХХ століття. Автор знімка невідомий. Музей
Опішнянського опорного закладу освіти І—ІІІ ступенів.
Григорій Правдюк. «Троїцька церква». Олійні фарби. Опішне, Полтавщина. 1900.
Фото Олеся Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.
У другій половині ХVII століття через сотенне козацьке містечко, розташоване на межі Гетьманщини й Дикого поля, пролягав торговельний шлях Полтава—Гадяч. Тож не дивно, що на базарній площі в центрі містечка щоденно відбувалися торги. Тут на місці великого скупчення людей було споруджено храми Святої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці.
Мова про Опішне — мальовниче селище в Полтавщині, що має давню та цікаву історію. З плином часу та розвитком забудови нині складно визначити місця, де були розташовані пам’ятки древньої архітектури. З-поміж них — Центр популяризації гончарної спадщини України, структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Історія цієї будівлі дуже цікава.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці вважалася найбагатшою з-поміж усіх храмів Опішного, реліквіями якої були два Євангелія, Требник митрополита Петра Могили, чудотворний Боголюбський образ Божої Матері, Володимирська ікона Божої Матері, срібний позолочений хрест. Вона мала п’ять куполів, покритих листовим залізом, пофарбованим у зелений колір. Перекриття споруди було хрестоподібної форми. При храмі діяла церковно-приходська школа, навчання в якій проводили вчителі й духовенство.
Красу і велич духовної скарбниці було зруйновано під час бомбардування в роки Другої світової війни. У середині 1950-х років місцева влада вирішила на місці церкви Успіння Пресвятої Богородиці побудувати централізований зональний Будинок культури. Наприкінці п’ятдесятих (1958-го) його офіційно відкрили. Головним завданням закладу було культурне збагачення населення, зокрема молоді. Тут проходили свята, концерти, засідання, збори, літературно-художні читання, вистави, театралізовані дійства, дискотеки. У його межах діяли художня студія на чолі з Розалією Чабаненко, вокально-інструментальний ансамбль під керівництвом Віктора Зінченка. На другому поверсі будівлі було облаштовано селищну бібліотеку з просторим читальним залом і чималим фондом книжок для користувачів. Директорами Будинку культури свого часу були Василь Жуков, Володимир Денисенко, Іван Залізняк, Наталя Сердюкова, Василь Яковлєв.
Нова сторінка історії цієї будівлі почалася 1 червня 1996 року, коли за рішенням селищної ради Будинок культури перейшов у підпорядкування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Відтоді новий підрозділ музею мав назву Центр розвитку духовної культури.
На його подвір’ї привертає увагу алея глиняних скульптур «ПоСТАТІ» — мистецький проект відомого київського художника-кераміста, члена Національної спілки художників України Андрія Ільїнського та за-служеного майстра народної творчості України, художника-кераміста Сергія Радька (Межиріч, Черкащина). Ліворуч — не менш величні скульптури: «Емоції» художниці-керамістки Зінаїди Близнюк (Красноволя, Волинь) та «Вежа» художника-кераміста, члена Міжнародної академії кераміки (IAC), члена Національної спілки художників України Юрія Мусатова (Конотоп, Сумщина), праворуч — монументальні садово-паркові скульптури, виготовлені під час ІV та V IНТЕРСимпозіумів кераміки в Опішному (2013, 2014).
У приміщенні експонуються національні виставки кераміки із творів народних майстрів-гончарів і художників-керамістів з усіх регіонів України та інших країн, а також роботи учасників Міжнародного фотоконкурсу «Гончарні візії країни» та міжнародних бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського. Щороку (2009—2019) на території Центру розвитку духовної культури відбувалося грандіозне дійство — Національний фестиваль гончарства, який об’єднував гончарів, ковалів, майстрів народного мистецтва, гостей і мешканців селища для популяризації гончарного ремесла. Від 30 червня 2020 року, згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України, цей підрозділ музею-заповідника отримав нову назву — Центр популяризації гончарної спадщини України.
Духовне багатство минулого пройшло крізь часи задля відтворення й збереження прадавнього ремесла для нинішнього покоління.
Віта МАТВІЄНКО, екскурсовод.
