Імперська та радянська історіографія створили низку міфів, за якими цей край «Новороссия», а прекрасне місто на березі Чорного моря заснувала Катерина II.

«Ім’я видатного українського гетьмана Івана Мазепи та зазначеного московською пропагандою «Дикого поля» для багатьох не переплітається, а даремно. Бо свій земний шлях гетьман Мазепа завершив тут — на березі Дністра», — розповідає начальник Південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк.

...1708 рік. Велика і руйнівна війна між Московським царством та Шведською імперією наближалася до кордонів Гетьманщини. Московський цар Петро I порушує Коломацькі статті, договір з Мазепою, і відмовляється захищати Україну. Рятуючи країну від руйнувань і смертей, гетьман вступає в союз із шведським королем Карлом XII. У відповідь Петро завдає підступного удару, наказує Мєншикову знищити гетьманську столицю Батурин.

Царська армія, захопивши у листопаді укріплений Батурин з допомогою зрадника, влаштовує кривавий банкет. У місті вирізали й спалили живцем усіх захисників і мирних мешканців (за різними даними від 14 до 20 тисяч), пограбували та зруйнували усі будівлі, зокрема й церкви. Нині батуринську різанину називають військовим злочином армії Петра I. Знищення Батурина стало однією з причин поразки шведів під Полтавою — у козацькій столиці московити захопили гармати, головні запаси зимового обмундирування, пороху та палива, які мали дістатися Карлу XII, котрий, йдучи в Україну форсованим маршем, не приділяв великої уваги тилам і покладав надії на Батурин.

У результаті інших фатальних збігів шведи програли Петру I, що визначило долю України й Івана Мазепи, котрий відступив з Карлом XII до Бендер. Прогетьманував в Україні він понад 20 років, за які виросло нове покоління, сформувалася ціла плеяда інтелектуалів і старшин, серед яких Пилип Орлик, Самійло Величко, Григорій Грабянка. Після Полтавської катастрофи на південь з Мазепою пішли 50 провідних представників старшин, 500 козаків Гетьманщини і 4 тисячі запорожців. Далі торованим ними шляхом на родючі землі рушили сотні і тисячі українських селян, що не хотіли гнути спини на московського царя.

«Гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра закінчив свій земний шлях у 1709 році на території Буджака, або ж Бессарабії, неподалік від міста Бендери, біля села Варниця, поруч із територією Одеської області», — каже доцент кафедри історії України Одеського університету імені Мечникова Володимир Полторак.

Козаки Мазепи та його наступника Пилипа Орлика розселилися на землях, підвладних Османській імперії — тепер це більша частина Одеської області, заснували нові села. Одне з таких поселень існує й нині в Білгород-Дністровському районі — Стара Царичанка. Про козацьке, українське коріння одеських сіл свідчить символіка, що використовувалася під час будівництва хат, на яких дашки прикрашали, наприклад, вирізьбленими перначами, чи прізвища на могильних хрестах — Компанієць, Гетьманенко тощо.

Під вагою неспростовних історичних фактів розсипається на друзки і міф про заснування Одеси російською царицею.

Дослідники наголошують, що імперські маніпулятори вкрали у міста щонайменше 400 років його історії. Одесі не 200, а більше 600 років! Незважаючи на факти, псевдоісторики й далі наполягають на тому, що гавань, купецький причал на березі Чорного моря, а отже, й сама Південна Пальміра, з’явилися після рескрипту Катерини II, виданого у травні 1794 року. Цю дату й досі дехто вважає днем народження Одеси. Втім, насправді цариця лише візує наказ про розбудову вже існуючого міста Хаджибей. До нього на території сучасної Одеси знайдено два давньогрецькі поселення, які датують V ст. до нашої ери. Ці колонії були повністю знищені і згідно з археологічними даними після того тут понад тисячу років ніхто не жив.

Уперше місто згадується в хроніці авторитетного середньовічного польського історика і дипломата Яна Длугоша. У документі під 1415 р. він записав, що 19 травня цього року на Зелені свята польський король Владислав у своїх західноукраїнських землях, зокрема у Снятині, зустрів послів візантійського імператора і Константинопольського патріарха. Вони скаржилися на те, що потерпають від нападів турків та просили допомогти зерном. Після зустрічі король Владислав розпорядився відправити у Константинополь зерно із свого порту Кочубіїв, який пізніше називався Хаджибей, а потім Одеса.

Про Кочубіїв таких повідомлень десятки, і всі вони нині у відкритому доступі, наголошують автори відеоролика.

«Попри те, що пів-Одеси знає місцеві визначні місця, що мають вік значно старший за «єкатерининську» версію заснування міста — багато є таких, хто досі сумнівається... Мовляв, прийшла російська імператриця Катерина II до місця, де чисте поле з’єднується з Чорним морем, тупнула чобітком і наказала «бути тут місту!» і росіяни побудували Одесу. Втім, а як же бути з Хаджибейським замком, що штурмували українські козаки? Як бути з козацькими хуторами та селами, що становили тоді передмістя Хаджибея? Як зрештою бути з існуючим портом, про що писала у своєму рескрипті вже згадана Катерина II?», — наголошує Сергій Гуцалюк.

Ролик розробила студія ONYKO Films. Ініціаторами та координаторами інформаційно-просвітницької кампанії виступив Південний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті. Консультантами ролика стали доцент кафедри історії України ОНУ імені Мечникова Володимир Полторак, начальник південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк, професор кафедри історії України ОНУ імені І. Мечникова Тарас Гончарук.